238

Відміна Маршу рівності: ганьба чи вимушена необхідність?

— Фагот

«Кина не будет… Электричество кончилось…».


Так, гей-прайд 2014 скасували. І в нас, як здається, є всі права галасувати про несправедливість, байдужість нової влади, «вмивання рук» у охоронних структур. Так, ми маємо право обурюватись. Але це лише здається, що необхідно це робити…

 Панове, я теж гей, і якщо в нас тут демократія та лібералізм на ЛГБТ-порталі, то і я скажу свою думку.

Новина про проведення в ці вихідні прайду викликала в мене двоякі почуття. До позитивних відійшли такі як – «Нарешті! В Україні після Майдану – більша свобода особистості!», «Тепер ми будемо ще ближчі до життя по-європейськи…» та «Нова влада нас підтримає…», «Теж поїду, прийму участь!». Ну, приблизно, якось так. І дійсно, адже свобода особистості – один з ключових факторів, який принесе нам євроінтеграція. Наступне: наш захист владою. При входженні в сферу європейських стандартів та цінностей, влада не може не усвідомлювати, що ЛГБТ-спільноту «поза бортом» залишити не вдасться. Ніхто не каже про гей-пропаганду, але вільно висловлювати свою думку – це влада мусить нам гарантувати. Як і захист з боку правоохоронних органів. Це все так і я всіма кінцівками «за». Але подивились на один бік медалі, тож давайте глянемо і на зворотній…

Нажаль, і як би те було не образливо, проте є і негативні сторони в проведенні прайду саме зараз. Зверніть, будь ласка, увагу на ці два слова… Почну з кінця, щоб потім не забути – чому прайд так необхідно проводити саме зараз? Чи змінить щось перенесення дати проведення, скажімо, на місяць? Чи до вересня? Чи його скасували в цьому році остаточно, і він відбудеться вже аж у 2015? Я не організатор, лише учасник, і мені, звісно, організаційні моменти невідомі, проте, я не бачу особливих труднощів в його проведені трішечки пізніше. Декілька тижнів, місяць – ми від того не втратимо аж нічого.

 Тепер головні аргументи, чому, як про мене, варто зачекати:

Рівно півроку назад гримів Майдан. Країна виборювала право на краще життя. На бруківці ще не висохла кров героїв Небесної Сотні… Початок весни – в нас відібрали Крим. Війна загрозливо підсунулась до наших південних кордонів… І чим далі в ліс – тим все страшніше: ДНР, московські окупанти, інтервенція. Почалась справжня війна і її полум’я охопило весь схід України. І вона продовжується і досі, прямо зараз… На Хрещатику і досі подекуди стоять барикади, і все ще занадто болісно нагадує про жертви, які принесла українська нація задля свого майбутнього. Весь народ зараз, затамувавши подих, має надію на героїзм та патріотизм своєї армії та Національної Гвардії, які проливають кров на Сході, в боях за нашу країну... А тут в Києві прайд ЛГБТ.

Якщо це прайд, Марш рівності, то нам необхідні гасла, які б до цієї рівності і закликали. Це ми знаємо усі і гасла в нас були і в 2012, і в 2013… Нам було що сказати. Але що б ми сказали зараз? Києву, Україні, Європі в яку ми так стрімко рухаємось? Які гасла були б у нас зараз? Хіба я сильно введу в оману себе і всіх вас, якщо скажу що жоден з років незалежності неньки-України не був такий насичений подіями, важким, подекуди – страшним, як цей 2014?.. Повторююсь, але це Майдан, Крим, Схід… І ми, як люди сучасні, такі що мислимо прогресивно, не можемо проводити прайд без загадки про всі ці події… Адже, говорити лише про себе, «веселкових», це егоїзм та відстороненість від життя нації. Тому, подумаймо, що ми можемо сказати зараз?

Що таке ЛГБТ? Чому в нас «веселковий» прапор? Подивіться на розшифровку кольорів, і стане ясно що ЛГБТ-спільнота, це люди оптимістичні, динамічні, позитивні. Але, перепрошую, про який позитив на рівні маршу може іти мова, коли в Донецькій та Луганській областях гинуть наші військові та мирні жителі, наші співгромадяни, українці? Коли розгортають національний прапор, це підносить моральний дух та патріотичність в цей важкий час, а «веселка» наразі буде мати дещо інший ефект на спільноту. Тому, веселковий прапор на прайді, з огляду на ці події, буде майоріти не настільки вже і веселково, нажаль…

Отже, потрібні інші гасла, актуальніші.

Хіповське «Not war! Make love!» - теж не варіант. Осуджувати війну – це добре. Але лише тоді коли її немає, або тими хто ж її і розпочав. А ми, українці, як раз, на іншому боці – не ми почали війну, і тому мусимо боротись за свою незалежність. Засудженням війни ми її не виграємо. Хіба для того щоб зараз ми почали робити кроки назад, загинули герої-військові в боях на Сході? Ні. Ми мусимо іти до кінця. «Разом і до кінця!», пам’ятаєте? До перемоги. І тому, not «not war». Отже, викреслюємо.

Написати, що наша спільнота підтримує дії влади та армії разом з усією нацією, та пройти з цим банером вулицями Києва? Чудово. Але уявіть-но, що з цієї патріотичної ходи зробить російсько-гейбельсівська пропаганда, як вона її спотворить? Кому як, а мені аж лячно. Тільки уявіть заголовки в російських ЗМІ (приміром): «Воспрявшие духом после подписания соглашения с Євросоюзом, украинские геи демонстрируют совсем не либеральный настрой, открыто в своем марше поддерживая террор и зверства чинимые украинской армией на Востоке против народного ополчения Донбасса и мирных жителей». Надихає? Мене – ні. Я не кажу, що так і буде, але хіба ми не надивились та не наслухались про «дива», на які здатна російська пропагандистська машина, для якої роздмухати з мухи слона, все одно що два пальці об… А вона, повірте, такий наш захід не омине увагою. По суті, їй до нас і справи би ніякої не мати, та вона там така що без мила в будь-яку дірку… Самі розумієте.

І, як наслідок (а тут вже давайте мислити масштабніше, за межі України, раз ми частина всесвітньої ЛГБТ-спільноти) – гоніння на «наших» на території росії. Уявіть, як це посилить тиск, і з боку влади, і з боку ЗМІ, і з боку суспільства на геїв та лесбі в росії, яким і так живеться там не солодко? Що тоді завадить Хутіну, ну, тому що Пуйло, сказати: «Вон, поглядите, как у них там местные пид***сы фашистов поддерживают. Нам таких тут не нужно!» і свіженький закон проти прав «веселкових» в держдуму…

В китайському кінематографі є фільм під назвою «Герой» (історична драма, 2003). В ньому є така фраза головного героя фільму (Джет Лі): «Страдания одного человека незначительны по сравнению со страданиями многих людей. Противостояние между царствами Цынь и Жао – ничтожно в сравнении с высшим благом…». Хіба зараз наша ситуація не окреслена цією фразою? Чи є смертельним для нас перенесення прайду на тлі всіх подій, що розвиваються зараз в нашій країні? І те, про що ми, як здається, можемо галасувати як про дискримінацію наших прав, є дрібницею в порівнянні з війною, біженцями зі Сходу, та горем, яким сповнені простори Донбасу…

Може варто задуматись про все це?

Та, як мені здається (я може і помиляюсь, сказавши все це, та хочу вірити у свою правоту), коли над Донецькою та Луганською ОДА будуть знову жовто-блакитні прапори, коли на Сході не буде жодного найманця російського «царя», коли Донбас буде знову по-справжньому українським, от тоді і прайд проведемо ^_^ Тоді ані російська пропаганда вже не зможе скалити зуби (переможені все ж таки…), ані перешкод від нашої власної влади не буде (адже для неї зараз усе як іспит, і про свободу слова та думки теж). А якщо і будуть, значить, це ще один привід його провести – довести, що навіть заборона нам не перешкода =)

Прайд буде куди більш веселковий на хвилі переможного настрою всієї української нації.

Рейтинг
3.6190476190476
Ваша оцінка
Підписуйтесь
на наші акаунти