191

Толерастія

— Слон Рожевий

Моїх друзів не можна назвати гомофобами


Коли я зізналася їм в тому, що я із світу гомо, ніхто не відреагував потоками гомофобської ненависті. Навіть можна сказати, що друзі взагалі ніяк не відреагували. Опісля поводилися зі мною лесбійкою так само, як і попередньо.

От так завжди – очікуєш найгіршого, а все якось само в хороший спосіб влягається. Боїшся, що втратиш друзів, а тут, навіть жодної реакції. Теж очікувала, що в Києві буде дуже важко знайти своє стадо, а люди, де б ти не був, закидуватимуть помідорами і нецензурною лексикою, а щовечора, битимуть голобриті пацики в під’їзді після роботи. Та столиця всетаки неочікувано склала на мене враження досить відкритого міста, з толерантними людьми. Як казали мої знайомі ззаграниці: «У Вас тут така свобода, тільки вийшла з автобуса, як бачу двох хлопців які їдять оде одного, припершись до стінки».

Тепер як оце собі подумаю, то складається таке враження, наче любі друзі взагалі пропустили крізь вуха мій камінгаут. Їхній стоїцький спокій, навіть деяка байдужіть, мені тоді були полегшенням, а от щойно я на це подивилася по-новому, по-свіжому. Так, вони адекватно сприймають мої балачки про дівчат, як об’єкт зацікавлення, промовчують, коли я обливаю лайном якогось гомофобаАле от варто мені тільки привести нового знайомого чоловічої статі, чи згадати (о горе моїй необачності!) про те, що я з кимось там познайомилася, як вони починають відверте сватання, типу давай, ви б так класно підійшли одне одному, ви так класно разом виглядаєте, ви створені один для одного, про той лесбіанізм ти все собі вигадала, гарний чоловік вибє ті дурниці тобі з голови. Все рівно в них залишається та норма: «ось які в тебе повинні бути відносини, ось якою ми тебе бачимо».

В тому то й справа, любі мої. Деякі толеранти кажуть: "мені байдуже, то їхня справа, нехай роблять що хочуть по своїх норах", "ок, добре, я не маю права висловлюватися про тебе погано, я тебе підтримуватиму з соціального тиску, бо я хочу бути популярним ліваком і обрав шлях до агомофобського суспільства». Але насправді до них не доходить. Це жодна толерантність. Тому що питання норми залишається для них таким самим, не дивлячись на те, чи вирішили вони для себе ненавидіти чи любити гомосексуалів.

Але чи на цьому полягає взагалі норма?

Якщо виходить, що ми вже за суттю своєю від початку відхиляємося від норми, то для чого нам намагатися втиснутися в рамки? Більшість гомосексуальних людей, для того, щоб довести, що їхні відносини є рівноцінними і такими ж правоіснуючими, як відносини чоловіка-жінки, роблять все, щоб максимально їм наслідувати, надягають на себе патріархальну модель сім’ї. Натягують традиційність, яка часто тріщить по швам, щоб показати «дивіться, ми такі ж самі як ви», намагаються відтворити «чоловік-жінка» в відносинах (бо так ж влаштований наш світ), викреований найчастіше церквою та медіа візерунками з мейнстрімових кінофільмів. А для чого це робити?

 


Джерело: http://leskyiw.blogspot.fr/2014/10/blog-post.html

Рейтинг
5
Ваша оцінка
Підписуйтесь
на наші акаунти