10942

Не лікують, а катують: як ретроградні психологи патологізують ЛГБТ

— Дмитро

Гомофобні тенденції у психологічній та психіатричній практиці сприяють патологізації гомосексуальності, що у власну чергу виводить проблему стигматизації ЛГБТ на новий рівень.


 

В останні роки ЛГБТ-руху в Україні вдалося домогтися значного прогресу. Чисельні об'єднання та громадські організації, які борються за права ЛГБТ міцно вкоренилися в соціальній та політичній реальності країни, а проблеми та труднощі, з якими пов'язане життя квір-людей нарешті перестали замовчувати в публічному просторі. ЛГБТ-спільнота перестала бути невидимою: все більше людей роблять камінг-аут, приєднаються до ЛГБТ-організацій і разом відстоюють власне право бути собою, жити відверто і без страху та не турбуючись про чужу думку любити - своїх близьких, себе та свою батьківщину. Наш голос стало чутно, його вже не проігнорувати.
І все ж успіхи та досягнення ЛГБТ-руху в Україні, якими б значними вони не були та яких би зусиль вони не коштували, поки що крихкі. Доки громадськість знехотя мириться з інклюзивними тенденціями замість того, щоб приймати та розуміти їх як природну частину процесу розвитку сучасного суспільства, до того часу завжди залишатиметься великий ризик регресу, "відкочування назад". І в цьому невеликому есе я хотів би розібрати один із ключових, на мій погляд, гальмуючих чинників, а саме патологізацію сексуальних та гендерних ідентичностей, які не є гетеронормативними.

Незважаючи на те, що гомосексуальність була виключена з Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) ще у 1990 році (а в США визнання одностатевих відносин нормою відбулося ще раніше, у 1973 році), в багатьох країнах суспільство досі відкидає гомосексуальну любов як нездорову і неправильну та стигматизує квір-людей. При цьому часто відбувається абсурдне змішання гомосексуальності як "відхилення" із реальними відхиленнями, такими як педофілія, зоофілія тощо. Подібну брехню тиражують у маси різноманітні гомофобні політики (взяти хоча б нещодавній виступ Мураєва, в якому він назвав популяризацію одностатевих шлюбів "масштабним планом по депопуляції країни"), радикалами, ток-шоу-попа́ми та недопсихологами. Саме останні, на мій погляд, відіграють ключову роль у закріпленні стереотипів та міфів про ЛГБТ, бо з позиції свого авторитету створюють ілюзію наукової обґрунтованості гомофобії та, як наслідок, легітимізують у суспільній свідомості такі варварські практики, як, наприклад, конверсійна терапія чи навіть "коригуюче зґвалтування".

І справа тут зовсім не у злому намірі. Яскраво виражена гомофобія окремих психологів та психіатрів відіграє хоч і неабияку, але далеко не головну роль у патологізації гомосексуальності. Проблема, серед іншого, полягає в ретроградності психіатричної та психологічної спільноти в Україні, а також її крайньому догматизмі внаслідок авторитарності стовпів цієї спільноти. Простіше кажучи, захиститися та увійти до наукової спільноти, підтримуючи непопулярні та занадто прогресивні погляди, молодий фахівець в абсолютній більшості випадків не може, а його подальший професійний розвиток проходить у жорстких рамках догматів та схвалення з боку авторитетних колег. Згодом ця інерція виявляється для нього чи для неї непереборною, а нав'язаний спосіб мислення міцно вкорінюється в голові.

Саме ось до таких "фахівців" найчастіше потрапляють молоді (і не тільки!) люди, які заплуталися в собі і зазнають проблем із прийняттям власної орієнтації. Зазвичай, до цього моменту вони вже встигають накопичити солідний багаж травмуючого досвіду та негативних настанов щодо себе та своєї гомосексуальності, й навішування діагнозів з боку психолога чи психотерапевта остаточно закріплює переконаність такої людини у власній ненормальності та порочності (особливо якщо люблячі батьки залучають до справи ще й духівника). А далі замкнене коло із заперечення себе та своїх потреб, марних спроб переломити власну природу, звернення до "фахівців", травмуючі спроби вилікуватися та повна втрата контролю над власним життям. Наведу приклад, хоч і не настільки драматичний, того, що сталося два роки тому із молодшою сестрою однієї моєї знайомої. Молода дівчина, студентка першого курсу, стала жертвою так званого "коригуючого зґвалтування", після чого була змушена звернутися до психологічної допомоги жертвам насильства. І тамтешній психолог замість того, щоб опрацювати травму від зґвалтування окремо від орієнтації дівчини (а вона є лесбійкою) почав ув'язувати її "віктимну поведінку" із "витісненим почуттям власної неправильності та порочності", й таким чином міцно вкоренив у пацієнтці віру в те, що саме вона та її орієнтація винні у тому, що сталося. Зараз дівчина вже тривалий час ходить до іншого психотерапевта, але їй досі не вдалося повністю подолати наслідки того "лікування".

Звичайно, далеко не всі психологи та навіть психіатри в нашій країні є настільки гомофобними та ретроградними у своїх переконаннях та професійних підходах. Є багато прекрасних ЛГБТ-френдлі фахівців та груп психологічної допомоги, які готові надати підтримку та допомогти квір-людям зрозуміти та прийняти себе, і в останні роки їх кількість помітно збільшилася. Але вони є далеко не в усіх містах, що, разом зі значно більшою кількістю тих, кому потрібна допомога, робить їх доступними далеко не для усіх. Нерідко також молоді (й не тільки!) люди, які були переконані у своїй неправильності консервативним оточенням та гомофобним середовищем, просто бояться звертатися до таких психологів та йдуть до "традиційних". Проте помітний прогрес у цій сфері та зростаюча включеність ЛГБТ-спільноти до соціального, політичного та культурного життя суспільства дає надію, що вже в доступному для огляду майбутньому інклюзивне суспільство стане нашою щоденною реальністю.

Рейтинг
4.3333333333333
Ваша оцінка
Підписуйтесь
на наші акаунти