107
Дуже багато наших хлопців перебувають у зоні АТО

Дуже багато наших хлопців перебувають у зоні АТО

— Олег Альохін

Миколаївська асоціація геїв, лесбійок і бісексуалів «ЛіГА» офіційно працює майже 18 років і є першою неурядовою офіційно зареєстрованою ЛГБТ-організацією в Україні. Протягом останніх років у Миколаєві активісти ЛГБТ-руху активно займаються організацією правозахисних заходів. Цього року з 4 по 7 вересня було проведено «Дні рівності і гордості». Голова правління асоціації геїв, лесбійок і бісексуалів Миколаєва Олег Альохін, відкрита і позитивна людина, не відмовив Національному ЛГБТ-порталу України в інтерв’ю, розповівши про місце ЛГБТ у поточній воєнно-політичній ситуації і про те, чому він, попри агресію і несприйняття населенням ЛГБТ-спільноти, продовжує боротись за рівні права в Україні.

Дуже багато наших хлопців перебувають у зоні АТО

Як Ви вважаєте, якою є роль ЛГБТ-ЗМІ у питаннях протидії дискримінації і насилля в українському суспільстві?

Ми весь час забуваємо, що є ЛГБТ-медійники, які працюють зі спільнотою. Дуже важливо не забувати, що в нас є свої профільні медіа і ми можемо доносити якусь думку, використовуючи свої канали. Мені здається, що якби ми раніше, більш активно діяли через ЗМІ, результат би не заставив себе чекати. Якби ми говорили про те, хто такі ЛГБТ, показували реальних ЛГБТ і їх історії. Це дуже б допомогло. Важливо також, щоб кожен представник спільноти знав, що є такі ресурси і що можна знайти потрібну інформацію і де можна, наприклад, знайти організації, які готові домовлятися на національному рівні.

Не треба розслаблятися лиш тому, що агресія щодо ЛГБТ – це у висвітленні ЗМІ поодинокі випадки. Такі ситуації трапляються, просто вони не стають публічними, бо зараз і не час, і є страх у людей і відчуття самозбереження. Для них головне - залишитись живими. По-перше треба формувати толерантне ставлення у професійної групи: журналістів, юристів, адвокатів, соціальних працівників, вчителів. Це завжди було важко і є невдячною роботою. Іноді не видно одразу результату. Необхідно працювати з власними медійниками. Важливо також постійно давати можливість діалогу, спілкування людям і при цьому не замикати ЛГБТ-спільноту на ЛГБТ. Мені здається, постійно потрібно стирати цю грань. Зараз змінюється сприйняття людей самими себе, з’являється повага до себе і дуже важливо навчити ЛГБТ поважати і любити себе, допомогати оточуючим зрозуміти, що ти нормальний і що ти така ж людина, як і всі решта. Завжди має залишатись відкритий простір, де люди будуть говорити і тоді можна буде вирішити будь-яку проблему.

Коли прийшло усвідомлення, що захист прав ЛГБТ буде Вашою основною діяльністю?

Я пройшов шлях від нижчої ланки до вищої і став у 2006 керівником «ЛіГА». Тоді я навіть не думав, що це буде моєю основною діяльністю. Та я завжди не боявся почуття відповідальності за прийняття якихось рішень. Коли я прийшов сюди, я зрозумів, що маю зробити вибір: займатись комерційною чи громадською діяльністю. Тому що займатись і тим і іншим в нашій країні неможливо. У такому випадку я мав би боятися завжди, що хтось на іншій роботі дізнається, чим я займаюсь і мене можуть просто не зрозуміти. Тому я присвятив свій час лише правозахисній діяльності.

Фото: Тимур Левчук

Якими головними напрямками діяльності займається «ЛіГА» на даний момент?

Напрямки можна поділити на ті, які провадяться зсередини і ззовні. Зсередини – розвиток самої ЛГБТ-спільноти і організації, ріст професійний, розвиток сервісів для спільноти.

Скільки членів входить у організацію «ЛіГА»?

Офіційних членів більше 20. Це багато для Миколаєва. Ті, які не бояться мати стосунок до організації: вони приймають рішення, обирають керівництво, формують політику організації. Є інший напрямок діяльності – це робота ззовні. Це велика адвокаційна робота на місцевому рівні, так і робота на національному рівні з політичними партіями

А з якими політсилами Ви працювали?

Ми намагались встановити контакт з партією Луценка у свій час, просто почати діалог. Діалог був і навіть колись покійний Удовенко приходив до нас. На національному рівні ми зустрічались і багато говорили про питання захисту прав сексуальних меншин. Деякі політики приходили, аби зрозуміти, чи є електорат, на який можна спертися чи заробити на ньому бали. Є партії, з якими ми періодично стикаємось, але в принципі всі вони публічно не готові говорити про ЛГБТ. В приватних розмовах, не на камеру, там інші моменти виникають, коли вони кажуть, що «ви маєте розуміти, що існує електоральне поле і воно ніколи не підтримає геїв» і т.д..

Чи виникали у Вас думки про еміграцію за роки діяльності у сфері прав ЛГБТ?

Часто, коли ми спілкуємось з молодими лідерами, ми чуємо, що вони готові полишити цю країну, не готові боротись і так далі. Мені здається, що дуже важливо, щоб ці люди розуміли, коли вони повертаються сюди, що хто, як не ми? Завжди у людини залишається право вибору: бути йому в цих умовах чи здатися. Так, легше за все емігрувати. Так, у мене гостро стояло питання, яке полягало в питанні моєї безпеки: залишатись тут чи емігрувати? Зараз я не можу сказати, що я зробив вибір. Всім хочеться жити нормально, по-людськи.

Ви себе комфортно почуваєте в країні?

Якщо сказати «так», то це буде брехня. Знаєте, коли вам перший раз б’ють по пиці, то вам боляче, коли вдруге – образливо, коли втретє – приємно. Це, звичайно, все жартома. Питання дуже особисте але сказати, що я себе почуваю дуже комфортно, чи що мені добре тут – це неправда. Відчуття соціального дискомфорту зараз - це не лише про ЛГБТ. Будь-яка соціальна група зараз незахищена і це важлива проблема. З іншого боку, стан дискомфорту змушує жити, рухатись. Тому все залежить від того, з якого боку на це подивитись. Я ніколи не засуджую людей. Завжди має залишатись право вибору. Воно дано нам природою. Бути в цій країні і бути частиною цієї країни, боротись чи просто бути людьми, які не готові на самопожертву.

В подібних на Миколаїв містах існує проблема, що багато ЛГБТ виїжджають у Київ і спільнота на місцях залишається малочисельною. Ви не відчуваєте дефіциту людей у Миколаєві для публічних акцій чи зібрань?

У нас велика діаспора: хто в Києві, хто в Херсоні, хто в Одесі і інших великих містах. Питання міграції дійсно стоїть гостро і не лише в контексті сексуальної орієнтації. Це питання багатогранне, яке стосується особистого життя, роботи, рівня зарплати, соціальної якості життя. Так, були в нас випадки, коли люди виїжджали тому, що їх били і не давали тут спокою. Люди були вимушені змінити місце проживання. Більшість ж людей залишаються жити там, де їм комфортно. Наша організація не працює для вигляду. Навіть якщо до нас приходять 10 людей і ми будемо впевнені у цих людях – це важливо. Знаєш, показово було, коли ми в травні сказали, що будемо проводити публічну акцію і до нас прийшли люди, які в принципі не ходять до нас часто, але вони все ж прийшли і були готові брати участь у флешмобі. Для мене це була абсолютно показова річ: люди, які є не публічними і вони були готові вийти на акцію, висловити свою позицію щодо проблеми. Мені здається, що це дуже важливо. Є, звичайно, певні організаційні негаразди, адміністративні перепони, нестабільна воєнно-політична ситуація. Дуже багато наших хлопців там служить.

А у Вас є знайомі геї на фронті?

Дуже багато. Я думаю, що у цих людей має залишатись право вибору: говорити про свою сексорієнтацію вголос чи ні.

Чи стикались Ви за роки діяльності з фізичною агресією?

Були випадки. Будь-яка людина, яка є ЛГБТ-активістом, наражає себе на небезпеку. Легко знаходяться люди, яким ваша діяльність буде не до вподоби.

За Вашими спостереженнями, з роками не понизився рівень агресії до ЛГБТ? Як Ви вважаєте?

Ні. Рівень агресії понижується чи підвищується відповідно до коливань настроїв суспільства. Якщо агресія підвищується в суспільства, вона відповідно підвищується і до ЛГБТ. Якщо хтось говорить, що не існує дискримінації ЛГБТ, то це може свідчити, що ми чогось не знаємо, чи просто не слідкуємо, бо не вистачає часу на це. Жертви нікуди не звертаються і максимум, чого вони бажають – це спокійно врегулювати ситуацію, не роздмухуючи загальнонаціональний конфлікт, отримати допомогу, як звичайні потерпілі. З часом, можливо, ситуація зміниться, але зараз будь-яка людина, яка займається питаннями прав ЛГБТ, має бути готова до того, що вона може стикнутися з агресією.

Чи працюють наразі в Миколаєві гей-заклади?

У нас було декілька спроб організувати навіть не гей-клуб, а просто френдлі-клуб. Це не легко зробити у містах-мільйонниках і містах, де інфраструктура добре розвинута. Якщо зараз говорити про те, що відбувається в Україні, то всі наші спроби закінчувались невдало, тому що у фінансовому плані такі заклади швидко зазнавали невдач.

А де зараз збираються миколаївські ЛГБТ?

На базі організації «ЛіГА» проходять мироприємства. Кожної неділі якісь великі події і щодня менші. Наша організація – це вільний простір. Це просто «домашня» вітальня, куди може прийти будь-яка людина і розчинитися у цьому просторі, відчути себе комфортно, поспілкуватися з людьми, схожими на неї.

Фото: Тимур Левчук

Розкажіть, чому Ви вирішили провести у Миколаєві саме «Дні рівності і гордості», а не наприклад «гей-прайд» чи «гей-марш».

Потрібно, коли ви розробляєте концепцію, уважно вивчити ту аудиторію, на яку направлена ваша робота. Ми були першими і з «прайдами» ми набили багато гуль, зрозумівши, що нам потрібно змінити концепцію, щоб люди поступово звикали. Те, що ми назвали подію «Днями рівності і гордості», дає поле для розширення партнерів, можливостей. Ми себе не заганяємо в якісь рамки, а розширюємо їх до безмежності. Ми не закриваємось лише на темі ЛГБТ. У нас вхід вільний для всіх, хто розділяє наші погляди.

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти