234
У нашій партії немає хворих на голову гомофобів

У нашій партії немає хворих на голову гомофобів

— Тетяна Монтян

Чи є Тетяна Монтян «новим явищем» в українській політиці? Можливо.

У нашій партії немає хворих на голову гомофобів

Чимало гасел, викладених у програмі новоствореної партії «Спільна дія» (яка, втім, нагадує радше не партію, а громадський рух за права та свободи – авжеж, в тому числі житлово-комунальні, без цього Монтян не була б собою) – новина для українців. Часом – новина-дратівник. Але якимсь дивом Монтян вдається не лише вдало «жонглювати» подібними темами, а й вбудовувати їх у загальний дискурс, поступово привчаючи до «подразників» натовп. І в цьому, без сумніву, її головна заслуга. Мені чомусь здається, що партія Тетяни Монтян має майбутнє. І не лише тому, що вона першою з-поміж вітчизняних політиків відкрито стала на захист українських ЛГБТ, а й тому, що сповідує абсолютно європейські, гуманні цінності та з непробивною тверезістю дивиться на сумне українське довкілля.

«Категорично не можна дискримінувати жодні меншини!»

Іван Тюссо: Тетяно, головний слоган програми партії «Спільна дія» – «українці мусять навчитися домовлятися». Чому саме таке гасло? І чи реально це?

Тетяна Монтян: Домовлятися значно вигідніше, ніж воювати. Принцип «переможець отримує все» є вкрай деструктивним. Навіть Дон Корлеоне казав, що переможений має отримати свій шмат пайки, схопити його в зуби, заповзти у куточок і зализати рани. Бо якщо залишити переможеного без нічого, він оскаженіє, і тоді всі ресурси доведеться витрачати на «гонку озброєнь» та захист. Домовлятися економічно доцільніше, рентабельніше. Народи, не здатні домовлятися, відстають у розвитку. Саме тому українці повинні відмовитися від принципу «переможець отримує все», який у нас панує в усіх сферах життя – від звичайного розлучення до поділу влади на найвищих щаблях, – і опанувати принцип: давайте домовлятися, давайте віддамо переможеному його пайку! Цивілізовані народи своїх діток домовлятися вчать іще з дитсадочка. Не битися, а проводити збори і вирішувати всі спірні питання голосуванням. А бити тільки для розваги і за правилами. У нас же що не «розбірки», то бій без правил.

І.Т.: Чи зможе в найближчому майбутньому в Україні більшість домовитися з меншістю?

Т.М.: Не знаю, як у найближчому, але до цього все одно треба прагнути. Іншого шляху немає. Українцям доведеться згадати про права меншин, про «переможених» і виділити їм справедливу «пайку». Взагалі нічого не залишати «переможеним» – це дикунство.

І.Т.: У програмі «Спільної дії» пропонується запровадити інститут громадянського партнерства, в тому числі для одностатевих пар. Ви вже не вперше підтримуєте ЛГБТ-ком’юніті. Чому?

Т.М.: Часом можна почути: мовляв, «Спільна дія» вирішила пропіаритися на «смаженій» темі. На це я відповідаю: даруйте, але і я, і всі мої колеги по партії завжди демонстрували толерантність.

І.Т.: Усі? Всі члени Вашої партії – «френдлі»?

Т.М.: У нашій партії немає хворих на голову гомофобів. Скажімо так: про будь-що контраверсійне (з точки зору, звісно ж, пересічної публіки) в нашій програмі людина може думати все, що їй заманеться – але ми всі сходимося на тому, що категорично не можна дискримінувати жодні меншини через питання, які аж ніяк не стосуються когось іншого. Є старий жарт: «Ти проти одностатевих шлюбів? То не укладай їх!» Які проблеми?!
Ще до того, як я вирішила піти у політику, охоче давала коментарі у такі ЗМІ, як журнал «Один з нас» (згадаймо наше з Вами інтерв’ю дворічної давнини), і я на цьому не піарюсь, це моя свідома позиція, яка сформувалася вже давно.

І.Т.: Чи кидали коли-небудь у Вас за це всілякими гнилими овочами?

Т.М.: У мене?! Хай спробують! Я ж можу і «абратку» прокрутити! Я ж, власне кажучи, не Пилипишин.

І.Т.: І все ж у програмі «Спільної дії» йдеться не про шлюб, а про партнерство. У чому різниця?

Т.М.: З питання партнерства треба прибрати сексуальну складову. У нас чомусь люблять прив’язати інститут партнерства саме до геїв та лесбійок. Населення в нас занадто романтичне. Мовляв, «шлюби творяться на небесах» та інша ахінея. А розлучення де творяться? В Україні розпадається більше половини гетеросексуальних шлюбів. На жаль, відповідної статистики по ЛГБТ-парах я не знаю. Цивілізовані народи ставляться до шлюбу, як до звичайної цивільно-правової угоди, обтяженої особистісним елементом, яку укладають між собою не кревні родичі – і це логічно. Чому б не ввести аналог для одностатевих пар? І не тільки для одностатевих, а й для різностатевих, які не збираються вступати ні в які інтимні стосунки, а просто хочуть надати права кревного родича особі, яка не є кревним родичем. Люди хочуть стати побратимами чи посестрами.

Я завжди наводжу один приклад. Живуть собі дві бабусі чи два дідуся, на яких давно плюнули родичі, що кожного дня мріють, коли той дідусь або бабуся помре. Старенькі підтримують одне одного, в одній квартирі живуть, другу здають. Свої стосунки вони оформити не можуть. Заповіт? Його впродовж десяти років будуть оскаржувати, поки дідусь чи бабуся не помре. Дарування? Теж небезпечно. То чому б таким людям не дозволити укладати партнерські угоди? В яких була б прописана, скажімо, черга спадкування. Та інші взаємні права та обов’язки. Буває ж таке, що за життя жоден з цієї пари нікому не був потрібен, а варто одному померти, як налітає натовп жадібних родичів, які раніше плювали на бабусю чи дідуся з високої гори.

І.Т.: На жаль, дуже часто буває, Ваша правда…

Т.М.: Громадянське партнерство потрібне й дітям з дитбудинків, у яких немає інших родичів, крім друзів по сиротинцю.

Дуже шкода, що при слові «громадянське партнерство» люди думають винятково про ЛГБТ. П’ятнадцять років я розповідаю про майнові права, і ніхто жодного разу не поцікавився тим, що тільки в програмі нашої партії широко розкривається це питання, але варто було написати про партнерства, як нас почали піарити: «Ай-ай-ай, Монтян і Ко – вони ж за «гоміків»!»

І.Т.: Все ж таки ЛГБТ-електорат – це потенційно 10% населення. Не так вже й мало. Гадаю, у вас є всі шанси на наступний парламент.

Т.М.: Часи змінюються, люди стають толерантнішими, спокійніше ставляться до речей, які раніше вважались абсолютно неприйнятними. Скільки галасу було ще шістдесят років тому через якесь бікіні! А зараз і голизною на пляжі не здивуєш.

«Секс і проживання разом не тягнуть за собою жодних майнових наслідків. Затямте це!»

І.Т.: Пропонуючи ввести в ЦК інститут громадянського партнерства, ви й хочете прибрати з нього інститут спільного проживання. Чому?

Т.М.: Бо абсурдно прирівнювати інститут спільного проживання у судовому порядку постфактум до законного шлюбу. Була в мене одна справа. Подала на одного дядька його жінка. Мовляв, жив він зі мною, не уклаладаючи шлюбу, хочу поділити майно. З’ясувалося, що цей дядько її покинув, жив з іншою, а ця почала виводити: я віддала тобі кращі роки, давай ділити! Найсмішніше, що з’явилася ще одна жінка і теж вступила в справу. І принесла абсолютно такі самі докази, як і перша позивачка. Практично все один в один. Виявляється, дядько з двома одночасно і приблизно однаково ділив ресурси. Суддя поцікавився: як же ж так? А дядько відповідає: я вважав, що так справедливо, бо вони мені однаково подобалися. А чого на третій одружився? Бо закохався! Суддя бився в істериці. В обох панянок приблизно однакові докази, відповідач не заперечує, що жив з обома. «Що мені робити? – питався суддя. – Рахувати статеві акти?»

І.Т.: Жахлива історія. Чим все закінчилося?

Т.М.: Дядько з усіма своїми «жонами» домовився, і вони забрали позови. Але ж ситуація анекдотична. Уявімо собі, що одна зі сторін встигла продати комусь майно. Якщо співмешканця або співмешканку не визнають законним подругом або подругою, то бідолашні люди, які придбали, скажімо, квартиру, роками бігатимуть по судах, адже другий власник одразу розірве угоду. Таких випадків повно!

Люди повинні припинити думати, вибачте, «пєрєдком». І збагнути, що секс і проживання разом не тягне за собою ніяких майнових наслідків. Діти народяться? Це окреме врегулювання, тут нічого не треба казати – про дітей у нас усе давно врегульовано. Тільки свідома реєстрація шлюбу породжує правові наслідки. Але шлюб не пов’язаний з тим, хто з ким спить.

І.Т.: Чому у такий сповнений війни час у програмі «Спільної дії» лише один рядок – про Збройні сили?

Т.М.: Бо цим повинні займатися професіонали, військові. Що ми можемо написати нового? Зрозуміло, що, якщо не хочеш, щоб твоя країна годувала чужу армію, маєш нагодувати свою. Все залежить від того, який бюджет держава здатна виділити на військо. Саме професіонали повинні думати, як саме розподілити ці кошти. Нам треба міняти генералів, запрошувати сторонніх експертів. Немає сенсу орієнтуватися на старі доктрини. «Спільна дія» не брехатиме, буцімто серед нас є експерти, здатні скласти військову доктрину. Але експертів завжди можна найняти.

І.Т.: Або запросити.

Т.М.: Ми вже зрозуміли, що в нашій країні таких фахівців немає.

І.Т.: Але ж хтось веде війну…

Т.М.: Еге ж, так, як її ведуть… Вибачте, але ми тільки й чуємо, що про «котли», шалені втрати, про те, що військо утримується волонтерами в той час, коли на АТО «пилять» шалені кошти.

І.Т.: Чи треба обмежувати виборче право? У Фейсбуці не раз лунала думка, що пенсіонери не повинні голосувати – «відібрати паспорт у бабусі» – або ж треба ввести податковий ценз. Що Ви про це думаєте?

Т.М.: Нісенітниці. Я бачила абсолютно шалених людей молодого й середнього віку, яких і близько до дільниць підпускати не можна, і бачила купу адекватних пенсіонерів. Я бачила чимало неадекватних багатіїв і багато цілком адекватних бюджетників. Не треба дискримінувати у виборчих правах. Людство занадто довго домагалося загального виборчого права, тож кожен повинен відчути себе співвласником своєї держави і свідомо до цього ставився. Просто кожній людині треба пояснити: влада – це не щось сакральне, і обираємо ми не розпорядників нашої долі, а всього лише розпорядників нашого спільного майна. Коли в ОСББ обираємо голову правління, нам абсолютно байдуже, яка в нього сексуальна орієнтація, якою мовою він розмовляє, як ставиться до НАТО, за кого голосував, яку музику слухає. Нам на це наплювати. Ми ставимо йому конкретні запитання: який буде кошторис на утримання будинку, в якому порядку проводитимуться ремонтні роботи, за якими принципами найматимуться підрядники, з ким ти збираєшся укладати договори на вивіз сміття та прибирання і так далі. Тобто при прийомі на будь-яку роботу цікавляться винятково діловими якостями людини. Але коли ці самі люди обирають депутатів місцевих рад, Верховної Ради, президента, їх раптом починають цікавити сторонні речі. Замість питати депутатів: а як ви ставитися до відкриття реєстрів кадастрів, до реформи цивільного законодавства – та про інші практичні речі, які стосуються керування спільним майном територіальних громад та держави Україна як цілісного майнового комплексу, наші люди раптово втрачають здоровий глузд. Саме проти цього безглуздям ми й намагаємося боротися в міру наших скромних сил. За великим рахунком, це і є метою нашої партії: донести до наших людей, що вони є співвласниками держави Україна як цілісного майнового комплексу, майна своїх територіальних громад та своїх будинків, і обирати вони мають менеджерів, а не тих, хто найкраще розвішує локшину на їхніх м’яких довірливих вушках.

«Маємо шанс із нуля побудувати нове»

І.Т.: Чи можна сказати, що «Спільна дія» позиціонується як ліва партія? Адже на Заході саме ліві захищають права меншин і висувають раціональні соціальні гасла? Тим паче, що у соціальних мережах Вас можна побачити в образі Че Гевари.

Т.М.: Я не вірю ні в лівих, ні в правих, в жодні «-ізми». Усе це – окозамилювання для електорату. Захід? Це старі переконання і віджилі стандарти. Не існує жодних «-ізмів», є лише алгоритми поділу спільного ресурсу. Алгоритми можуть бути які завгодно, в будь-яких комбінаціях. Когось від ресурсу усувають, когось дискримінують, комусь надають необґрунтовані привілеї. У кожній країні – свій набір. Є достатньо «праві» країни, але там, скажімо, дискримінують жінок – не дозволяють їм робити аборти.

Стандартів немає. І якщо вже ми починаємо з повного нуля – цілковито розваленої державності, – то давайте візьмемо краще від усіх. Не треба нічого перебудовувати, у нас нічого немає – чисте правове поле, нульова юридична інфраструктура. Ми можемо з нуля побудувати нове. Ліків може бути багато, у різній яскравій упаковці, з різними назвами, а як подивишся: всюди одна діюча речовина – парацетамол. За кожним «-ізмом» ховається набір правил розподілу спільного ресурсу. І нічого більше там немає.

Авжеж, це доктрина достатньо нова, але вона має право на існування, як і будь-яка інша. Погляньте, скажімо, на «Свободу»: абсолютно «права» риторика і водночас цілком «лівацькі» економічні гасла – усе відняти і поділити. Справжні «шарікови»! І яка це партія – права чи ліва? Такі самі казуси трапляються і в цивілізованому світі.

І.Т.: Підемо далі по програмі. Якою «Спільна дія» бачить ідеальну пенсійну систему для України?

Т.М.: Люди неодноразово рахували: скільки вони вклали і скільки потенційно можуть отримати. Найчастіше люди не отримують нічого. Більшість чоловіків помре ще до досягнення пенсійного віку. А це – дискримінація чоловічої статі. Бо чоловіки платять за те, щоб пенсії за них отримували жінки. Тому треба провести як мінімум тотальний реєстр усіх отримувачів соціальної допомоги. Щоб ми принаймні знали – хто її потребує. Повинен бути необхідний мінімум, який держава має виділяти всім. А ще всі повинні мати доступ до інформації – кому скільки дають, хто «черпає» з цього колодязя. Тоді суспільство зможе бачити: скільки можна налити до колодязя, скільки можна брати і хто саме повинен брати. Тільки тоді можна визначати, скажімо, податок з працюючих. Адже щоб прописати всі цифри нам банально бракує інформації. Звичайно, зараз не можна відмовлятися від державної пенсійної системи, адже купа людей залишаться без засобів до існування. А вони не винні в тому, що жили за іншої системи.

І.Т.: У програмі багато речей, вельми дражливих для українського суспільства: евтаназія, і аборти, і легалізація проституції…

Т.М.: Що стосується евтаназії: мій батько помирав від меланоми. Це коли людина розпадається на шматки ще за життя і у страшенних муках. Мені пощастило: я адвокат у кримінальних справах і знаю, де знайти бандитів, які порадять, де купити наркотик. Я змогла допомогти своєму татові померти без особливих мук. Але далеко не всі люди здатні знайти наркотик і полегшити страждання близьких. А тим, хто проти евтаназії, я бажаю помирати в таких муках, у яких помирав мій батько. Треба думати головою, проти чого ти виступаєш, і розуміти: це може стосуватися і тебе. Це невід’ємне право людини: добровільно позбутися жахливих мук через невиліковну хворобу.

І.Т.: Але ж тут проблема радше в доступі до ліків, до знеболювального…

Т.М.: Будь-яке знеболювальне тільки подовжує агонію. Чи є в цьому сенс?
Щодо декриміналізації наркотиків та проституції. Кожен знає, що це – головна годівничка наших правоохоронних органів. Хто у нас «кришує» наркотрафік і проституцію? Доблесна міліція.

І.Т.: А раптом унаслідок реформи цих самих органів щось зміниться?

Т.М.: Аякже! Ви в це вірите?!

Кримінальне покарання за проституцію – це взагалі смішно. Там передбачено штраф. А де повія може заробити на штраф? Правильно – на Окружній.

Це злочини, в яких немає потерпілих. Ніхто нікого не змушує купувати послуги повій будь-якої статі. Це особистий вибір кожного. Ніхто не в праві забороняти дорослим людям розпоряджатися своїми статевими органами так, як їм заманеться. До того ж, я не розумію, чим дівчина з Окружної, яка чесно продає використання своїх статевих органів, гірша за депутатку у Верховній Раді, яка є коханкою якогось олігарха. Чим вони одна від одної відрізняються? Ціною? Даруйте, але це не показник. Я також проти досвіду скандинавських країн, де карають клієнтів. Бо клієнти просто їдуть до Гамбургу, задовольняють свої сексуальні потреби там і поповнюють казну Гамбурга і Німеччини.

Підготував Іван Тюссо.

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти