110
Євромайдан та Марш рівності з точки зору прав людини - два абсолютно однакових явища

Євромайдан та Марш рівності з точки зору прав людини - два абсолютно однакових явища

— Тетяна Мазур

Amnesty International – всесвітній рух більше 7 млн. людей що виступають на захист загальновизнаних прав кожної людини. Бачення Amnesty International – це світ, у якому кожна людина користується усіма правами, закріпленими у Загальній декларації прав людини та інших міжнародних стандартах із прав людини. Виконавча директорка українського відділення Amnesty International Тетяна Мазур в ексклюзивному інтерв'ю поділилися думками про місце прав людини в постмайданній Україні і ЛГБТ, як невід'ємну частину нового громадянського суспільства.

Євромайдан та Марш рівності з точки зору прав людини - два абсолютно однакових явища

Я давно з тобою знайомий, але до досі не знаю, як почалась твоя робота в Amnesty?

Я закінчувала юридичний факультет. З перших днів мене розчарувала система навчання, але водночас я дізналася, що на факультеті є громадська організація - Об’єднання студентів-правників, і я відразу туди вступила. Мені дуже сподобався світ громадських організацій, неймовірно. Це було на першому курсі, а через рік мене обрали головою організації.

На якомусь етапі мене запросили, вірніше, був оголошений набір на літній курс по правах шукачів притулку і біженців. Через рік, мене взяли на роботу в організацію, яка проводила цей курс. Водночас, всі працівники організації були в локальній групі Amnesty. Відповідно, вони запрошували мене на акції, а потім сказали: «Окей, ти ходиш з нами, тусуєшся, давай ти вступиш в Amnesty». На той момент я взагалі не розуміла, що таке Amnesty, наскільки це крута організація. Закінчуючи факультет, продовжувала працювати в організації, яка надавала допомогу біженцям та шукачам притулку. Згодом, я одночасно почала працювати юрисконсультом і щиро мені не дуже подобався світ корпоративного права.

Розкажи, коли ти остаточно зрозуміла, що Amnesty - це твоє?

На якомусь етапі я усвідомила, що потрібно робити вибір: або ГО, права людини або спеціалізуватися в комерційному праві, тому що розриватися було дуже складно. Вибір було зроблено на користь прав людини. За якийсь час сталося так, що в Amnesty був конфлікт, колишній директор звільнилася. Це дуже довга історія. В нас була низка внутрішніх конфліктів. Це не є великим секретом – організацію «штормило». Але саме тоді я стала виконуючою обов”язків директорки, а згодом директоркою.

Скільки років ти вже працюєш в Amnesty?

В січні виповнюється сім років. За цей час я спробула себе у різних іпостасях: від менеджерки перехідного періоду до директорки.

Взагалі, захист прав людини – це довготривалий процес. В тебе не буває моментів відчаю, коли хочеться все покинути?

Чим довше я працюю, тим менше таких моментів. Коли ти починаєш працювати, в тебе є дуже великі очікування. Потім, коли ти починаєш, розумієш, що реальність зовсім інакша. Хочеться кинути все і «уехать в теплые края». Але чим більше досвіду, чим довше ми працюємо, тим менше таких моментів. Особливо мені допомагає спостерігання в перспективі, повертаючись в грудень 2008, 2009, 2010… Я думаю, де Amnesty була тоді, де була наша держава з точки зору прав людини, то звичайно прогрес в цьому плані є очевидним. Це дуже допомагає. Однозначно, допомагають якісь такі маленькі перемоги. Напевно урок, який я добре вивчила в Amnesty, що будь-яка проблема – це можливість подивитися на ситуацію під зовсім іншим кутом, і подумати, що ти можеш змінити для того, щоб стати ще кращим або використати інший підхід роботи.

Ми бачимо, що суспільство стало розвинутішим і бажає змін в сфері прав людини. Чи можна це сказати про держслужбовців?

З одного боку, я скептично ставлюся, я не відчуваю великої різниці між старою владою і новою в тих питаннях, які стосуються сфери прав людини. З іншого боку, є багато молодих політиків, які намагаються думати, хоча б намагаються. Я думаю, що однозначно ще не час розслаблятися і думати, що все змінилося, що все буде по-іншому, що нас будуть слухати і будуть залучати. Напевно, ні.

Зараз розробляють Національну стратегію з прав людини. Як ви ставитесь до цієї ініціативи?

На жаль, практичне втілення цієї ініціативи є жахливим, тому що не зовсім зрозуміло, яким чином побудований процес, хто за нього несе відповідальність. Це дуже хаотичний процес. Я вважаю, що досить не серйозно, коли повідомлення про зустріч робочої групи приходить за дві години до зустрічі і це все “галопом по європах”, бо є дедлайн встановлений Президентом, але абсолютно нереалістичний для розробки такого документу. Є ризик, що документ не буде враховувати всі точки зору, а другий ризик, що представники органів влади роблять це для галочки. Вони не розуміють, що ця стратегія повинна бути для них планом роботи, яку повинні будуть виконувати вони, а не ГО чи міжнародні організації.

В нас є Конституція України, яка теж дуже багато гарантує… Чи є в тебе страх, що ця Стратегія буде ще одним документом, який просто є?

Стратегія – це дуже загальні дефініції. Тобто там немає конкретики, фактично - це напрямки і дуже загальні завдання. До Стратегії буде розроблений План дій, який буде містити більш конкретні шляхи втілення стратегії в життя. Ці два документи разом можуть бути чимось дієвим. Стратегія – це бачення держави, як вона повинна розвиватися в сфері прав людини.

На даний момент Стратегія не передбачає захисту ЛГБТ від дискримінації…

Звичайно, потрібно намагатися переконати робочу групу, внести ознаки СОГІ, оскільки дискримінація ЛГБТ – це реальна проблема. Я вважаю, що План дій – це той документ, на якому потрібно сфокусуватися ЛГБТ-організаціям. Треба зосередити свої сили, щоб проштовхнути це. Ми не знаємо, буде це дієво чи ні, але краще, щоб це там було.

Ваша організація щороку підтримує Марш рівності. Чи продовжите ви цю традицію у 2015 році, враховуючи ситуацію в країні?

Звісно, це буде залежати від ситуації в країні. Ми активно слідкуємо за подіями на Сході. Якщо ми бачимо порушення, то, звичайно, велика кількість уваги буде прикута до них. Але звичайно, стратегічно права ЛГБТ залишаються в пріоритетах і в нашому фокусі. Скасування Маршу Рівності у 2014 році особисто для мене було критичним моментом, найскладнішим періодом за рік, що минув. Здавалося, змінилася влада, суспільство… І водночас – це абсурд, що в 2013 році в нас все вийшло – прекрасно працювала міліція, і не було ніяких нюансів. І в 2014 році все ж прекрасно, всі розуміють, що йде війна, в міліції складна ситуація і, можливо, в них немає ресурсу забезпечити безпеку… Але влада принаймні могла сказати щось на зразок: “Так ми розуміємо, що це ваше право, і нам дуже прикро, що ми не можемо його гарантувати та забезпечити його реалізацію, але наступного року ми спробуємо це зробити”.

Я розраховувала від суспільства на якусь більшу, не те щоб підтримку, а хоча б розуміння. Це фундаментальні права: право на свободу зібрання і право на свободу вираження, найпростіше, як в математиці табличка множення. Дуже прикро, що суспільство, яке взимку підтримувало “права людини понад усе”, не змогло зрозуміти, що проведення Маршу – це всього лише реалізація цих двох фундаментальних прав. Немає розуміння, що «Євромайдан» та «Марш рівності» з точки зору прав людини - два абсолютно однакових явища.

Можливо потрібно змістити фокус з прав ЛГБТ на більш загальні речі, такі, як розуміння прав людини?

Однозначно. Немає розуміння універсальності прав людини, що абсолютно всі люди мають однакові права. Коли ми говоримо «права ЛГБТ» – сприймають, як якісь інші права, але це не так, бо права людини – це права ЛГБТ.

Чи не вважаєш ти проведення Маршу Рівності, який часто плутають з гей-парадом, суперечним в наших реаліях?

Я знаю, що була велика дискусія всередині ЛГБТ-спільноти, чи потрібен він, чи ні. І досі вона є, чи це найкращий спосіб достукатися до суспільства, але Марш рівності можна використовувати, як прекрасну платформу для донесення основних повідомлень. Наприклад, надзвичайно важливо почати комунікацію з органами влади. Другий момент – це залучення відомих людей, якщо один, два, три суспільних авторитета, які формують громадську думку будуть залучені. Стратегічна перемога “КиївПрайду” 2013 року те, що українці побачили, що це не боа чи пір’я, це були звичайні люди, які скандували «Права людини понад усе» і одночасно побачили опонентів…

 

Немає враження, що ЛГБТ-організації працюють заради процесу, а не результату?

Мені здається, що ЛГБТ-організацій досить багато і вони досить активні. Це яскравовиражена частина громадянського суспільства. Я не думаю, що є якісь суттєві розбіжності всередині ЛГБТ-спільноти, чи було б добре, якби усі говорили в унісон: «Клас, які ми кльові, клас, клас». Навпаки, в спільноті має бути хтось, хто піддасть сумніву успішність процесу. Це стимулює до розвитку.

Але чи є вони частиною громадянського суспільства? Наскільки мені відомо з інтеграцію в це суспільство все досить складно…

Цікаво, що в Росії все зовсім по-іншому. Через те, що йде великий пресинг на громадянське суспільство, і зокрема на ЛГБТ, громадянське суспільство разом і вони підтримують один одного. В нас – інша ситуація. Якщо говорити про Марш 2014 року, то я побачила, що стало більше мейнстримних організацій, які готові підтримати Марш рівності. Інтеграція – це важливо, але я не впевнена, що це найважливіший момент. Я не думаю, що ЛГБТ-організації виключені з громадянського суспільства, як це було декілька років тому.

Українських ЛГБТ часто звинувачують, що вони пасивні, коли ситуація вимагає рішучості.

Я прихильник поетапних і тривалих змін – фундаментальних, ніж прихильник швидкого процесу, який побудований на важких речах, таких як людські жертви. Мене в свій час вразила історія Аун Сан Су Чжі – бірманської лідерки. Попри те, що її опонентом була військова хунта, вона закликала до дуже поступових змін, мирного шляху, як би довго він не тривав. Це дуже важко зрозуміти людям, які не хочуть чекати. Але жертва, яку понесла Україна 18-20 лютого для мене є неприйнятною, адже людські життя - безцінні. Ця трагедія болюча для мене, особливо коли ми бачимо, що люди досить наївно пожертвували своїм життям, а це ні до чогось конкретного, до якихось суттєвих змін не привело.

Але все-таки влада - це є відображення суспільства, яке зараз стало більш організованішим на місцях.

Люди вийшли за межі своїх звичайних інтересів – це цікаво. Мене захоплює ініціативність людей, це прекрасно. З іншого боку – це досить небезпечно, владу це розслабляє. Це підміна функцій держави. Тому хочеться більше ініціативності з боку держави, вона повинна відповідати сучасному стану справ у суспільстві. Ми так часто чуємо фразу в кабінетах: «Так не вийде працювати, ми так не звикли, це не спрацює…». Так, як завжди, не спрацює, адже воно не працює вже 20 років. Прийшов час якось змінити підходити.

Чи можеш ти назвати якісь позитивні моменти минулого року, які тебе надихнули?

Так, в нас була акція на 9-й день розстрілу «Небесної сотні». Ми вирішили зробити ходу для того, щоб пригадати тих, хто помер. Це була дуже символічна акція, яку запропонував наш кординатор кампаній. Я вважаю, що вона була геніальною, це були ліхтарики з зображеннями загиблих. Ми прийшли до Інститутської і відпустили в небо сотню небесних ліхтариків. Це була акція найбільш вчасна і найбільш правильна, і тому на неї прийшло більше 2 тисяч людей.

 

Запам’ятався ZAXIDFEST, коли хедлайнер фестивалю, американський гурт Anti-Flag дав нам можливість вийти на сцену. Тоді була дуже популярна кричалка про Путіна і «Ла-ла-ла». Це нас, звичайно, дратувало, тому що відсутність елементарної взаємоповаги – це велика проблема нашого суспільства. І тут, на цьому тлі, вийти на сцену і змусити людей кричати «Права людини понад усе», можливо, не дуже осмислено, але тим не менше це, мабуть, один з найприєміших спогадів 2014 року.

 

Як тобі вдається так добре виглядати?

Я люблю свою роботу. Всі секрети здати?

Аякже :)

Я думаю, що це в комплексі. Взагалі, коли людина щаслива, коли вона на своєму місці, коли дослухається до себе і робить те, що робить її щасливою – це основний рецепт. Це, до речі, проблема нашого суспільства.

Проблема українців в тому, що вони дуже часто ведуться на якісь штампи, що «так правильно», «так завжди роблять»: вийти заміж до певного віку, народити дитину, купити машину і квартиру. Є такі-от штампи, досить мало хто наважується піти проти них і дослухатися до себе, наприклад, «я не хочу виходити заміж, я щаслива так», тому велика кількість українців почувається досить нещасними. Звісно, з часом розумієш, що з корисним харчуванням ти почуваєш себе краще. І треба себе любити! Якщо ти любиш себе – все вийде.

Розмовляв Тимур Левчук

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти