456
Час забути про “меншини”, так як навіть одна людина то не меншина, а повноправний член чи членкиня суспільства

Час забути про “меншини”, так як навіть одна людина то не меншина, а повноправний член чи членкиня суспільства

— Слава Мельник

Слава Мельник - українець, який вже декілька років працює у польській "Кампанії проти гомофобії" - найбільшій ЛГБТ-організації у сусідній країні. У ексклюзивному інтерв'ю він розповів про те, чим живуть польські ЛГБТ-активісти і поділився враженнями від руху за рівні права в Україні.

Час забути про “меншини”, так як навіть одна людина то не меншина, а повноправний член чи членкиня суспільства

Як ти потрапив у Польщі у “Кампанію проти гомофобії”? Наскільки мені відомо, ти родом з України.

В Польщу переїхав на навчання у 2009 році. І потім на 2 курсі поїхав по програмі Erasmus до Словенії, де одним з моїх предметів був соціальний рух у Європі і я досліджував, між іншими, ЛГБТ-рухи Словенії, Польщі і України. Я зконтактувався з організацією зі Словенії, там закінчив дослідження, здав роботу і завершився Erasmus. По поверненні в унівеситет, мені потрібно було зробити місяць студентської практики. Так як я був зацікавлений соціальними рухами і неурядовими організаціями, то прийшов до “Кампанії проти гомофобії”, як найбільшої польської організації, яка працює з ЛГБТ-людьми. Це було у 2011 році.

Наскільки мені відомо, Роберт Бєдронь, який минулого року став першим відкритим геєм, якому довірили пост мера міста, є одним із ініціаторів “Кампанії проти гомофобії”.

Так, це була група людей і він був одним з основних, хто посприяв заснуванню цієї організації.

Якими проектами ви займаєтесь зараз найбільше?

Згідно зі стратегією організації на 2014-2017 роки, у нас є 5 стратегічних областей, а саме: права людини, безпека ЛГБТ, протидія гомофобії у формальній системі освіти… Ми займаємось соціальними кампаніями, які би підносили суспільну свідомість щодо одностатевих зв’язків загалом, лобіюємо на рівні парламенту питання одностатевих партнерств. В минулому році ми запустили соціальну кампанію. Це був такий фільм на 4 хвилини. Також у цьому напрямку працюємо з парламентарями, тут у Варшаві. Якщо йдеться про протидію гомофобії в системі освіти, то вона полягає у тому, що ми співпрацюємо з 4 школами з маленьких міст, в яких підвищуємо свідомість серед учнів, вчителів і батьків на тему дискримінованих груп. Дві з тих шкіл працюють з гомофобією в інтернеті. Програма полягає в тому, що ми спочатку аналізуємо ситуацію в школі, що там відбувається: які є сильні і слабкі сторони, де вони проводять проекти, а де їм чогось бракує, і вже згідно з ситуацією ми їм пропонуємо якусь співпрацю, тобто по-різному буває. Це може бути якась акція до Міжнародного дня прав людини, або написання листів у співпраці з “Amnesty International”. Ці 4 школи по закінченню проекту зберуться і складуть спільний документ, який полягатиме у тому, що ці їх добрі практики в школах будуть розповсюджені далі. В рамах цього проекту ми теж співпрацюємо з профспілкою вчителів Польщі.

Ви це обговорюєте в контексті суто ЛГБТ чи в широкому контексті прав людини?

Аналіз цих шкіл відбувається у такий спосіб, що у нас є експерти з антидискримінаційною освітою, які приходять до шкіл і проводять інтерв'ю з педагогічною радою школи, з кимось з дирекції, де вони говорять про те, яка ситуація тепер, чи проводять заходи, пов’язані з правами людини і на основі цих даних ми інформуємо про стратегії розвитку цих шкіл.

Яку кампанію з тих, які ви проводили за час твоєї діяльності в “КПГ”, ти б назвав найуспішнішою?

Однією з найуспішніших кампаній останніх років була “Підтримую партнерства”, яка була схожою на австралійський ролик про одностатеві шлюби, де ми бачимо історію з перспективи одного із хлопців геїв, коли в кінці ролика інший запропонував йому шлюб. В нас був подібний ролик, але за участю двох дівчат і в австралійській версії немає голосу з кадру, а в нас він є - голос однієї дівчини з перспективи іншої, де бачимо, як вони гуляють по парку, плачуть, сміються, жартують, дивляться фільми, а в той самий час голос з-за кадру говорить, що щодня я прокидась з кимось чужим. З чужим я ходжу гуляти, з чужим п’ємо каву, з чужим плачемо і сваримось, а потім миримось. І закінчується все тим, що голос з-за кадру каже, що сьогодні з кимось чужим ми святкуємо 4 річницю нашого партнерства і тоді виявляється, що та друга людина теж є дівчиною і в останньому кадрі з’являється надпис: “Згодна з польським правом, що люди в одностатевих зв’язках одне другому- чужі”.

А де саме розповсюджувалось це відео?

Це відео розповсюджувалось в інтернеті. Рік після того як воно вийшло, одна з національних телекомпаній взяла наш фільм у рекламні блоки, оскільки громадські організації можуть подавати свої заявки на телебачення, де вже відбирають, які ролики підуть в ефір. Цей ролик транслювався протягом 2 місяців по 4 каналам.

Знаю, що однією з ваших акцій була фотокампанія, коли фотографували батьків і дітей. Там, здається, відомий польський актор брав участь і його син гей.

Дуже цікава і дуже успішна кампанія, бо вона дуже сильно відрізнялась від наших попередніх акцій, бо раніше ми робили акції, коли ЛГБТ виступали у ролі “жертви”, а ця кампанія з батьками вона була продуктом нашої академії батьків дітей ЛГБТ і частина з цих батьків погодилися взяти участь в акції. Це було три плакати: на одному був батько, мати і донька лесбійка, на другій - це актор з сином геєм і головним меседжом цієї кампанії було те, що я, як батько чи мати ЛГБТ, поважаю свою дитину і не збираюсь це приховувати від близького оточення.

Ти у Польщі вже 5 років і за цей час, чи відчув ти певні зсуви у питанні прав ЛГБТ в Україні і що для тебе стало основним досягненням у цьому напрямку в рідній для тебе країні?

На початку своєї праці в “КПГ” (2011-2012 роки) я дуже тісно співпрацював з білоруськими організаціями, менше з українськими, але теж слідкував, як справи в Україні. Якось мені здавалося на початку, що український ЛГБТ-рух дуже розділений за територіальною ознакою. Є велика організація у Миколаєві, в Одесі, у Дніпропетровську хтось є, у Києві досить централізовано, знаю про 4 організації, але мені здавалося, що є дуже багато таких маленьких організацій, а тепер мені здається, що все іде до того, що якось цей рух об’єднується, або ж ті менші організації зникають.

На твою думку, співпраці українських і польських організацій достатньо, чи її потрібно більше у питаннях ЛГБТ?

Здається, якщо і існує, то вона досить така одноразова. Приїде до нас організація з України, поспілкуємося і на цьому все завершується. Не має якихось комплексних заходів, щоб цю співпрацю продовжувати. Не знаю, чи це добре. Контексти в яких працюють організації у Польщі і в Україні є зовсім різні, але здається, що є достатньо місця для того, щоб польські організації ділилися своїм досвідом з українськими організаціями, але теж треба зважати на те, що у нас зовсім різні середовища, з якими ми працюємо і де ми працюємо, але мені здається, що тренд є добрий.

Я розумію, що на даний момент польська “Кампанія проти гомофобії” працює в напрямку боротьби саме з соціальними факторами гомофобії. Чи є у вас конкретні завдання, що через два роки, наприклад, ви досягнете одностатевих партнерств тощо?

Є у нас конкретні завдання, які ми називаємо показниками успішності нашої роботи. І кожного року ставимо цілі. Наприклад, цього року хочемо провести тренінг для групи 50 поліцейських, до кінця року хочемо зустрітися з 50 парламентарями. Кожного року ми порівнюємо те, що ми змогли зробити з тим, що ми планували зробити і якось так пробуємо знаходити показники нашої успішності.

Якби ти працював в Україні, якби ти назвав українську ЛГБТ-організацію і на які саме аспекти звернув би увагу: ВІЛ, гомофобія, партнерства тощо?

Назва повинна напряму означати основний вид діяльності організації, її цілі. Приховування діяльності організації за занадто загальною назвою не є доброю стратегією. На мою думку ЛГБТ-суспільство і так досить “підземне”, щоб ще більше укриватись за загальною назвою. Дивлячись на ситуацію в Україні ззовні, мені здається, що прийшов час зняти табу з “сексуальної орієнтації”, “геїв”, “лесбійок”, і т.д. Також час забути про “меншини”, так як навіть одна людина, то не меншина, а повноправний член чи членкиня суспільства.

Як ти вважаєш, чи доцільно проводити у час економічного і геополітичного колапсу марш за права ЛГБТ? Як часто такі заходи відбуваються в Польщі і чи є вони дієвими?

Дуже багато думав на цю тему останнім часом. Вважаю, що це питання вимагає консенсусу всіх важливих ЛГБТ-організації в Україні. Якщо марш має бути радісним святом для ЛГБТ-осіб і їх друзів, тобто музика, танці, фестивальний настрій, то може зараз не найкращий час для цього. Але якщо формат буде інший і матиме характер нагадування про те, що права ЛГБТ-осіб в країні порушуються, то такі акції можуть відбуватись незалежно від контексту і ситуації в країні. Права одиниць не можуть нехтуватися ціною прав інших, навіть, так званої "більшості". У Польші у 5 містах проводяться марші рівності (суто ЛГБТ), а у Варшаві - Парад рівності, який включає в себе права дискримінованих груп: людей похилого віку, з особливими потребами, іноземців, жінок, хоч і організовують цей Парад організації ЛГБТ і їх партнери, партії.

Як ти гадаєш, мерство і публічна діяльність відкритого гея Бєдроня (на фото) допомагає соціалізації ЛГБТ Польщі чи навпаки?

Беззаперечно. В листопаді місто Слупськ здало екзамен з відкритості на відмінно. Для виборців важливою була компетенція мера, а не його орієнтація. Суспільство в Польщі набагато прогресивніше, ніж закон і парламент, що ті вибори і довели.

В Україні наразі основними противниками ЛГБТ є Церква і праворадикали. З якою опозицією стикається ЛГБТ Польщі? Наскільки у вас розвинуті неонацистські рухи?

Католицька церква в Польщі має цікаву історію в становленні незалежної Республіки у 1989 році. Церква була каталізатором суспільних змін і єдиним авторитетним голосом, який не був пов'язаний з маріонетковою владою Радянського Союзу. До тепер Церква тут має величезний вплив на владу і суспільство (близько 90% населення вважає себе віруючими католиками). Можливо наступна наша соціальна кампанія буде скерована на віруючих католиків, які розуміють значення виразу “люби ближнього свого”, а не лише слухають гомофобних і мізогіністичних патріархів. Праворадикали - це окрема річ. Праві націоналістичні рухи завжди активізувались під час суспільних і економічних криз, а 2014 — 2015 роки то не виняток. Не секрет теж, що багато з них отримують підтримку з Кремля, для якого розвиток незалежного громадянського суспільства в Європі не є інтересом.

 

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти