329
Естетичний рівень населення застряг ще на печерніших етапах, ніж у ставленні до ЛҐБТ

Естетичний рівень населення застряг ще на печерніших етапах, ніж у ставленні до ЛҐБТ

— Ілля Стронґовський

Український дизайнер Ілля Стронґовський живе і працює у Житомирі, але це не заважає йому разом з киянкою Лілією Омельяненко створювати речі, від яких здригається вся країна. Тому що вони, чи не вперше в українському мистецькому дискурсі, зачіпають тему гомосексуальності, яка не є чимось привезеним з Заходу, а лише однією з особливостей, яка може бути притаманна навіть полум’яним патріотам. Про те, як йому вдається бути настільки відвертим і прямолінійним в гомофобному суспільстві та чому варто заходити на сайт «Добра листівка», Ілля розповів у інтерв’ю нашому порталу.

Естетичний рівень населення застряг ще на печерніших етапах, ніж у ставленні до ЛҐБТ

Розкажи про те, як ти прийшов до виготовлення листівок? З чого виникла ідея зайнятися таким видом творчості?

Листівка - це не вид творчості, звісно, а носій, і вміщувати він може все, що завгодно. Відповідно, я від самого початку просто робив картинки, а вже пізніше виникла ідея пускати ці картинки на футболки і листівки. Чому такий вибір? Бо в Україні це можна зробити якісно. Це ж маркетингове питання: як зробити так, щоби люди не просто купували, а й поверталися. Чашки, маґнети, скажімо, довелось би виробляти в Китаї, а для цього в мене ніколи не вистачало ні терпіння, ні ресурсів.

Листівки робити дешево, а якщо не жлобитися, то можна зробити дуже-дуже якісно і радіти з мінімального, але живого прояву власної творчості. Це ж як велика візитівка: можна подарувати і людина одразу зрозуміє, чим ти займаєшся. І не викине, бо можна підписати й подарувати. Ну або продавати, - це охоче купують. Ніколи би не повірив, але попит значний і тільки зростає.

Я знаю, що зараз кошти від продажу ваших листівок йдуть на допомогу дітям з особливими потребами.

Несподівано швидко вся ця радість з листівками переросла в серйозну і сказав би навіть благородну справу. Ми з Лілією Омельяненко, посткросеркою і менеджером з Києва вирішили нашу любов і зацікавлення листівками пустити у конструктивне річище і перетворити на благодійну справу. Мовляв, всі на продажу листівок заробляють, а ми - будемо допомагати. Ну і почали трохи більше року тому.

Спочатку, це була обережна спроба - ми надрукували 8 листівок, 7 з них були з моїми колажами, а восьма з євромайданівським протестувальником роботи Олександра Корєшкова. Ми почали продавати їх на «Книжковому Арсеналі» 2014 року з поясненнями, що гроші підуть не нам в кишені, а на благодійність. Ну і оскільки рік тому основною благодійністю був Майдан, потім «КрымSOS», потім уже АТО, ми зрозуміли, що треба привертати увагу до якихось не настільки очевидних речей.

Я кілька років трохи допомагав житомирському центру “Місія в Україну” і запропонував Лілі долучитися. В центрі реабілітовують дітей з особливими потребами, десятками можливих способів. Варто зайти на сайт, почитати - це майже безпрецедентно. І ліки, харчову допомогу надають малозабезпеченим родинам з такими дітьми, і стоматолог у них свій, і літній табір… Ну ось так воно, власне, і визріло - ми почали виробляти листівки з ілюстраціями українських дизайнерів, художників, ілюстраторів, продавати їх, а виручені кошти пускати на неповносправних дітей.

Зараз ми звемося “Благодійний фонд “Добра Листівка””. У нас більше 200 видів листівок, 75 авторів з 5 країн світу. І зрозуміло, що всі ці листівки дуже різні тематично. Є майданівські, вітальні, розмаїта няшність, а є АТО, наприклад. Ніхто до нас не здогадався підняти тему АТО на листівках. Але ж це є, це наша реальність. І от Михайло Дяченко намалював серію «Хрещені Вогнем» про всіх українців в різні історичні періоди. Радо Явор зі Словаччини, дуже відомий концепт-художник, намалював бойові дії на Сході. Олексій Пильов створив першу і єдину мапу окупованої України. Вона англомовна і там зрозуміло пояснено, де знаходяться і ким окуповані наші території.

Лілія Омельяненко і Ілля Стронґовський в футболці "ґей-бандерівець" розповідають про проект "Добра листівка"

У нас є Бандера з котиками. І в нас є ультраобдарований художник Микола Толмачов, який сам з Броварів, але зараз живе і працює у Франції, малює вишукану акварельну гомоеротику і ми надрукували його «Близнюків» (на фото).

Розумієш? Асоціятивний ряд. Бандера і поруч хлопчики цілуються. А гроші з продажу цього неподобства ідуть на дітей з особливими потребами. Це повний розрив і трощення шаблонів. Резонанс був значний і ми зрозуміли, що це «проблєма», що нашому суспільству треба трохи м’яти боки, бодай і такою нетрадиційною методою, як випуск листівок. Це мирний спосіб привернення уваги до неправильності, якою б вона не була. Тому я «за» і тому ми і далі будемо гнути цю лінію. Зараз у нас є пара тематичних листівок Анни Іваненко. Вона ілюстраторка російського «Esquire», там про природність рівності і ми хочемо ще. Якщо серед читачів хтось малює врубні ЛҐБТ-речі, які би хотілося придбати, то ми з радістю розглянемо. Пишіть на [email protected]




Я знаю, що ти є також автором футболок з надписом «Ґей-бандерівець/-ка».

Футболка з написом “Ґей-бандерівець” виросла якраз з описаного епізоду обурення наших клієнтів випуском листівки Толмачова. Один навіть почав коментарі писати, здіймати якісь хвилі, - стандартна гомофобна риторика, але він дуже напирав на протиприродність не гомосексуальності як такої, а саме сусідства Провідника, Степана Бандери, з “дупоштриками”. У мене вже була серія футболок із “жидобандерівцями”, “кацапобандерівцями” і навіть “Гайдамакою Холодного Яру”, тож “Ґей-бандерівець” ідеяльно лягав у цю канву. Я планував брати участь у ґей-прайді 2014 року, але оскільки з ним не склалося, футболка чекала свого часу і вперше я в ній з’явився в прямому етері дніпропетровського державного телебачення. Ефект був помітний, багатьом людям важко таке проковтнути. Але це питання часу і правильної тактики.

Сьогодні дуже незначна кількість митців звертаються прямо до ЛҐБТ-питання для відображення його статусу. Чи вважаєш ти, що саме подібним чином, через футболки, листівки потрібно говорити прямо і відверто про те, чим живе спільнота ЛҐБТ? Чи має вона, на твою думку, виокремлюватися із загального руху за права людей?

Обов’язково! Ще жодну «проблєму» не вдалося вирішити замовчуванням, тому і про права ЛҐБТ і говорити треба, і думати як діяти. Чи виокремлювати з загального руху - то справа кожного, але на мій смак, треба обирати больову точку і чавити до її повного розсмоктування. Потім шукати нову.

В умовах вкрай ретроградного, гомофобного суспільства тактика, на мій смак, мусить бути якомога більш позитивістськи орієнтованою. У нас депресивний підхід до всього, тому оптимізм і гумор мають значно вищу ефективність, і цим треба користуватися. Ну і не подавати себе як уражених, - це дискурс класичної української літератури в радянській інтерпретації. Він від початку ущербний.

Часто ЛҐБТ-спільноту звинувачують у тому, що вона популяризує свій спосіб життя, свої цінності, саме пропагандуючи одностатеві стосунки через мистецтво.

ЛҐБТ треба популяризувати через природність і рівність. Права людини для всіх людей, - цей підхід найбільш ефективний, як на мене. Мистецтво же взагалі нікому нічим не зобов’язане, просто у нас і мистецтво потрібно популяризувати, адже загальний естетичний рівень населення застряг ще на печерніших етапах, ніж у ставленні до ЛҐБТ. Глянь на вивіски, бодай, чи те, як у нас на вулицях вдягаються, послухай, як люди ставляться до фактів продажу витворів мистецтва за скажені мільйони, - там теж тьма роботи. Тому, скажімо, популяризуючи гомоеротику, ми просто працюємо на двох фронтах.

Ви активно реалізуєте власний продукт серед зовсім різних прошарків населення. Чи часто ви стикаєтесь з гомофобією, нетолерантними висловами у свій бік? Як ви з цим працюєте і боретесь?

Шлю на *уй, або іґнорую. Ще можна висміювати, бо гомофоби зазвичай - це або глибоко церковні люди, я би навіть сказав ПГМ-нуті, або просто вузьколобі, тому мало хто з них може зрозуміти, що їх тролять. Люди, які вкрай аґресивно висловлюють своє несприйняття не варті втирачання на них часу. Еволюція передбачає відмирання всього неефективного, і якщо Ґалілею в середньовіччі було тяжко переконати в геліоцентричности, то зараз у обертання Сонця навколо Землі вірить якась нікчемна купка фріків. Бо тривалий час людей м’яко переконували, що справи інакші. Інакші то й інакші, най ся буде - ось те, що неодмінно станеться зі ставленням суспільства до всього адекватного, проти чого воно зараз виступає. Ліґалайз так само неминучий, наприклад.

Ілля Стронґовський, письменник Сергій Жадан і Лілія Омельяненко на "Книжковому Арсеналі"

Чи вважаєш ти, що в Україні може стати актуальною тематика ЛҐБТ у мистецтві і у його реалізації в масах? Що для цього необхідно робити? Чи потрібно ЛҐБТ-спільноті в майбутньому привертати увагу до питань рівних прав, завдяки публічним заходам?

Ну от листівки випускати. Скільки листівок продамо - стільки людей зверне на це увагу. Чим не спосіб? Якщо хочеться масовості, то треба запускати музичну індустрію, серіяли. Офіґенна тема була би - двомовний серіял про українського трансґендера на Сході України. Чи там лірична комедія про неймовірні пригоди двох лесбійок в Одесі.

Ну але для того у нас індустрія мусить з’явитися. Особисто мені не вистачає громадської мужності в камін-ауті наших публічних людей. Суспільство не бачить і на підставі того робить висновок, що ЛҐБТ не існує. Тобто, щоб яка-небудь Лама вийшла і сказала перед концертом, що так, я лесбійка, ось моя подруга. А потім те саме зробив колектив гурту Гайдамаки. Щоби гурт «Неангелы» перестав приховувати очевидне. І щоб зізналися всі депутати… Мусять бути приклади, якщо не для наслідування, то для апелювання. У нас їх тупо нема. Я знаю кількох поетів-прозаїків-перекладачів ґеїв, але це сарафанне радіо. І це неправильно.

Розмовляв Максим Івануха

 


 

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти