763
Ольга Веснянка на радіо «Київ»: Говорімо з повагою до кожного і кожної

Ольга Веснянка на радіо «Київ»: Говорімо з повагою до кожного і кожної

У програмі радіо «Київ» відбулася розмова ведучого, психолога Івана Сторчака і правозахисниці, медіа-тренерки, членкині наглядової ради ВБО «Точка опори» Ольги Веснянки

Ольга Веснянка на радіо «Київ»: Говорімо з повагою до кожного і кожної

Подаємо розшифровку основних тез розмови

Якi помилки щодо термiнологii ЛГБТ ЗМI вживають найчастiше, яким чином це впливає на сприйняття цих людей суспiльством?

На загал у текстах, промовах сприймається, скажімо, такий термін, щодо нашої сьогоднішньої тематики прав людини і недискримінації, як гомосексуальність. Він сприймається легше, простіше, м’якіше і правдивіше, ніж подібний термін, але із закінченням -ізм. Тому що від цього -ізму завжди йде певна негативна конотація. В цьому контексті можемо згадати такі терміни, як «расизм» і «сексизм». Закінчення «ізм» сприймається як щось погане, є щодо цього відповідні дослідження. Таким чином буде коректніше говорити «гомосексуальність» або «гомосексуальні люди».

Часто наші колеги або і ми самі, ненавмисно, можемо підштовхнути до дискримінації і навіть до насильства, неприязні і ненависті, просто висловившись некоректно. Наприклад, відоме таке визначення, як «мова ворожнечі». Часто, помилково вважають, що мова ворожнечі – це коли хтось грубо говорить. Але грубо поводитися – це не означає обов’язково розпалювати ворожнечу.

Часто приїжджаю до рідних у Запоріжжя і гортаю регіональні видання, часом, там можна зустріти заголовок на кшталт «Біженці з Донецька граблять банкомати». Розумію, що це найімовірніше було узагальненням, адже зрозуміло, що лише за однією ознакою місця реєстрації чи регіону походження ми не можемо казати, що всі хто переїхали з Донбасу є грабіжниками. І, звісно, відкриваю цей матеріал і бачу, що йдеться лише про один випадок, про чоловіка, який раніше мешкав у Донецьку. І, виглядає, така проста річ ця стаття, де немає лайки, грубого слова, але ось є таке узагальнення, є підбурюванням до дискримінації людей за ознакою їхнього походження. Люди, які часто бачать тільки заголовки, запам’ятають цей стереотип. І, можливо, будуть так міркувати, що від «них» є якась загроза. Тому дуже важливо уникати такої навіть ненавмисної мови ворожнечі.

Багато років тому Всесвітня організація охорони здоров'я виключила гомосексуальність з переліку діагнозів, хвороб, визнала за один з варіантів норми. Таким чином це було рішення не одного лікаря, а цілої авторитетної інституції. Пригадую, докладно розповіла про це на сторінках часопису для молоді «Абетка права», який редагувала письменниця, адвокатка й наша радіо-колега Лариса Денисенко.

Чи мають в Україні карати за мову ворожнечі?

Цікаве питання. Думаю, з цього приводу існують різні погляди. Чинна стаття КПК України під номером 161, назвімо її «за розпалювання міжнаціональної ворожнечі» каже, що за мову ворожнечі людей треба садити у тюрми. Водночас йдеться лиш про мову ворожнечі за ознакою етнічного походження, й окремої статті за злочини на ґрунті ненависті немає. Як на мене, це питання штрафів, стягнень, отже, – адміністративного кодексу. Нині, фактично, це питання віддане на саморегулювання, тобто, у рамках етичних кодексів і стандартів журналістики. Та й так працює не дуже добре. Втім, добре, що є можливість поскаржитися на матеріал з мовою ворожнечі до Комісії з журналістської етики, можна до Незалежної медійної ради. Є й такі механізми саморегулювання, як виключення авторів/авторок з професійних обєднань, як-от Незалежної медіа-профспілки України, як це було з «Чорктівським вісником» й антисемітською публікацією. Зрештою, у редакціях можуть приймати свої етичні кодекси, затверджувати норми, словники.

Чи є в Українi державна полiтика мовної толерантностi i чи потрiбна вона? Хто цим має опiкуватися?

Тексти, повідомлення, матеріали, які є коректними, застосовують гендерночутливий підхід, не є сексистськими, не розпалюють ворожнечі – є ознакою сучасного освіченого, якщо хочете, - європейського суспільства. Якщо такі питання регулюються не батогом, а пряником – довірою аудиторії, отже маємо стале громадянське суспільство. Та відчувається, що в Україні ми ще на шляху до таких відносин у суспільстві. Мені симпатичні практики регуляції не згори, а знизу чи по горизонталі. Наприклад, як номінація «Язик мій – ворог мій» у Антипремії «Дискримінатор року», яку вручають щороку у Коаліції з протидії дискримінації. Імпонує прагнення у редакціях пройти тренінги, відвідати освітні заходи на тему гендерночутливих комунікацій чи протидії чи уникненя мови ворожнечі. У першому випадку відзначу постійну роботу у цьому напрямку «Інституту розвитку регіональної преси», «Інституту масової інформації», інших. Згадаю улюблену й вже досить масштабну для медіа кампанію «Повага» – проти сексизму в українських медіа та політиці.

Чи стали ЗМI за роки пiсля Майдану бiльш толерантними у питаннi висвiтлення проблематики ЛГБТ?

Можна помітити більше повідомлень різного ґатунку, дискусії, блогів на цю тему. Й це вже прогрес. З одного боку – більше говоримо, більше й взнаємо, з іншого боку відчувається певна радикалізація поглядів, або їх так подають колеги. Адже пригадую, як роками з успіхом проходила програма фільмів на ЛГБТ тематику на кінофестивалі «Молодість» у Києві, й тривалий час не було якихось невдоволень чи навіть нападів. Водночас, є багато матеріалів, які з різних сторін розкривають тему рівності людей, в тому числі за ознакою сексуальної орієнтації. Чудові матеріали виходять на Українській правді, Громадському радіо, Update, тощо

В червні в Києві планують провести щорічний Марш рiвностi. Чи можна його називати «гей-парадом»?

Будемо сподіватися, що у червні у Києві вже буде тепло. Як на мене, хода рівності, чи марш, чи серія заходів, яку, бува, називають фестивалем, не мають нічого спільного з образом «гей-параду», який подають часто, наприклад прокремлівські ЗМІ. Ще й використовуючи не фото людей зі спільноти ЛГБТ чи правозахисту, а світлини саме з гей-парадів чи навіть карнавалів з інших країн. У ходи рівності в Києві зазвичай конкретна мета – сприяти недискримінації людей за різними ознакам, рівним правам, не зважаючи на те, кого кохають, кого люблять. Часто про гомосексуальних людей висловлюються зневажливо, мовляв, це про секс, інтимне життя. Та такі самі гетеросексуальні люди, теж когось кохають, з кимось хочуть укласти шлюб…Вірю, що у Києві живе чимало людей, які самодостатні, поважають демократію і права людини й готові ставитися з повагою до кожного і кожної.

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти