75

З гей-клубу на Марш рівності: так чи ні?


Про те, що київські ЛГБТ почувають себе чи не найбільш комфортно в тематичних закладах, відомо давно. В гей-клубах можна зустріти найбільш різних представників ЛГБТ і їх друзів. Від людей активної громадянської позиції до тих, хто може перепитати, як розшифровується ЛГБТ і яких прав не вистачає сексуальним меншинам. Ми вирішили перевірити, як у одному із столичних гей-клубів відгукуються щодо боротьби ЛГБТ за свої права, про Марш рівності, який скасували, про дискримінацію за ознаками «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичность» і, звичайно, про гомофобію.

З гей-клубу на Марш рівності: так чи ні?

Після усіх розмов виникло декілька висновків, а саме:

Гей-френдлі часто не знають для чого геям боротися за права

25-річна гетеросексуалка-педагог Таня з Москви, хоч і підтримує геїв і ставиться до них дуже позитивно вважає, що публічні акції гей-спільноти є недоречними:«Це те саме, що натурали вийдуть і скажуть, що вони є. В цьому немає сенсу».

На протиставлення, що ЛГБТ не мають дуже багато прав, які має більшість і саме в цьому суть Маршу рівності, Таня сказала, що ми маємо з цим миритись. А гетеросексуалам порадила сприймати людей такими, які вони є. «Хлопці люблять хлопців, дівчата люблять дівчат. Що в цьому небезпечного? Так закладено природою».

Гетеросексуалка Валя, яка прийшла в гей-клуб з другом-геєм вважає, що дискримінації за ознакою «сексорієнтації» не має. Напад на гей-клуб «Помада» вона вважає випадковістю, спричиненою людьми, які стріляли на Майдані. Але на Марш рівності вона б вийшла, аби підтримати тих друзів, яких вона знає. Хоча не знає, яких прав не має ЛГБТ на відміну від гетеросексуальної більшості.

Геї ставляться байдуже до своїх прав

19-річний Максим говорив про права людини із власного досвіду: «Є дискримінація у зв’язку з тим, що в розумінні гетеросексулів, геї – це хвороба. Тому дискримінація відчувається. Зараз вона не настільки явна, але вона є».

На запитання, чи взяв би Максим участь в правозахисній мирній ході, він відповів відмовою, тому що він не бачить у цьому сенсу: «Людям свої мізки не вставиш і людині має бути все одно, з ким спить його знайомий, друг, чи з ким спить людина, яка йде поряд на вулиці».

Максим погодився із тим, що це боротьба за права, яких у ЛГБТ не має, але все ж стверджує, що Марш – це не дієво: «Це буде сплеск якихось емоцій, адже можна вийти на балкон і прокричати всім, що я гей. Це буде щось подібне. На мою думку сенс є лише в тому, щоб нарватись на якісь неприємності, не більше. В тих, хто народився в СРСР ось такий менталітет. Від нього можна буде позбутися років через 50».

«Очікувати не має сенсу. Нічого не робити гірше ніж щось робити. Але виходити на ось такі мирні акції – це якесь самогубство», - вважає перукар Максим.

20-річний Рома не відчуває особисто на собі дискримінації за ознакою «сексуальна орієнтація», хоча вважає, що вона є: «А-ля «нормальні» вважають, що геї не мають право на існування, хоча люблять більше наркоманів, алкоголіків».

Рома знає про те, що мав відбутись Марш рівності, але він не погодився б вийти на нього, тому що він це сприймає так само, як боротьбу з корупцією: «Можна зупиняти гомофобію, але викорінити її неможливо».

20-річний Іван не чув про Марш рівності і не взяв би у ньому участь.

«Я жив у Німеччині і там це нормально, а тут ненормально. В нас інші цінності, люди не сприймають це. Це не має засуджуватись, так як це засуджується».

Він вважає, що більшість людей просто ще не зрозуміли наскільки багато ЛГБТ є в Україні. Тому що українські ЛГБТ приховують свою сексуальну і гендерну приналежність і відкриваються лише одиниці. Іван відчував більше дискримінації, коли мешкав у рідному Кременчуці.

31-річний флорист Олександр відчуває дискримінацію за ознакою сексуальна орієнтація, яка проявляється словесними образами. На Марш рівності він би не вийшов, тому що він «досить публічна людина і не може собі цього дозволити». Він вважає, що мають змінитися покоління для того щоб до ЛГБТ почали ставитись нормально в Україні.

Геї не почувають себе у безпеці ніде

18-річний Микита сказав, що відчував на собі дискримінацію і знає як важко жити ЛГБТ Білорусі, Росії і України. Найчастіше він у своєму житті стикався із вербальними образами. Хлопець знає різницю між гей-парадом і Маршем рівності і сказав, що б обов’язково взяв би участь у Марші, який він вважає більш потрібним в Україні.

Микита вважає, що події на сході не можуть бути причиною того, що ЛГБТ не мають права виходити на Марш рівності: «Я думаю, що це коректно. Ми йдемо в Європу, де в багатьох країнах дозволені одностатеві шлюби, називають вулиці в честь ЛГБТ. І було б правильно донести це до українців, тому що в країнах СНД це не сприймають нормально».

Микита не відчуває себе захищеним в Україні: «Я боюсь ходити по вулицях. Майже не виходжу з дому. Пересуваюсь на таксі, тому що в метро на мене не дуже добре дивляться».

Бізнесмен Ілля одразу попередив, що це буде «скандальний коментар»: «Проявляється дискримінація тим, що Уряд не може захистити сексуальні меншини. Ми всі рвемося в Європу, а в той час міліція не захищає нас. В нас був випадок, коли друга, не буду називати його ім’я, вбили, коли він вийшов із клубу. І міліція не захистила. В нас менталітет тупий. Якщо ти гарно одягаєшся – ти педик, слідкуєш за собою – педик. Як можна спокійно ходити вулицями, якщо більшість населення України – моральні виродки?».

Ілля теж не вийшов би на Марш рівності, тому що «не відчуває себе захищеним». «Ми не європейська нація і наші права ніхто не захищає. Вийти на Марш рівності, щоб тебе розстріляли чи забили на смерть і яка адекватна людина підпишеться на це? Ми ж не хворі на голову».

Ілля не вірить, що в нашій країні можна побороти гомофобію: «Ми духовно неосвічені люди, нація».

На аргумент, що гомофоби найчастіше спекулюють саме на своїй «одухотвореності», Ілля відповів, що священнослужителі часто виявляються педофілами. Він вважає також, що величезною проблемою є те, що «гомосексуалізм часто плутають з педофілією».

Чи не єдиною, хто абсолютно чітко виявив свою позицію була 29-річна відвідувачка закладу і гей-френдлі Олена, яка впенено заявила, що вийшла б на Марш рівності:

«Я за те, щоб кожна людина висловлювала свою думку. Кожен має право жити так, як він хоче. Хто встановив норми? Норми – це достатньо розмите поняття. Якщо люди виражають свою любов інакше, а ніж більшість – це їх право». Олена вважає, що ЛГБТ відчувають дискримінацію і показником цього може бути навіть реакція на перемогу Кончіти Вюрст на «Євробаченні».

«Якби пройшов Марш рівності дуже багато людей відчули б, що їх країна не байдужа до них», - сказала Олена.

P.S.

ЛГБТ-спільнота - це величезна кількість людей: від перукарів до політиків, від продавців-консультантів до акторів. І всі ці люди у випадку реалізації на практиці своєї активної громадянської позиції здатні зробити своє і життя друзів більш комфортним, цивілізованим і перспективним. Саме тому важливо частіше спілкуватись із гетеросексуальними друзями не лише про те, що вони вважають вас "нормальним", але й розуміють чому і для чого вас підтримувати у боротьбі за рівність прав і свобод для усіх. Кожній ЛГБТ-людині варто також частіше задумуватись над тим, яке місце у соціумі вона займає. Можливо результатом цих роздумів стане вихід ЛГБТ із касти аутсайдерів і маргіналів. Адже права ЛГБТ = права людини. Це потрібно пам'ятати щодня і тоді проведення наступного Маршу зможуть заперечити лише маргінали і аутсайдери.

Підготував Максим Івануха

Підписуйтесь на аккаунт Національного ЛГБТ-порталу України в ВКонтактеTwitter і Facebook: в одній стрічці - все найцікавіше з ЛГБТ-життя України та світу. 

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти