93

Журналістика крізь гендерні окуляри


Сьогодні у ЗМІ спостерігається зміщення балансу: в якихось сферах панівну позицію тримають чоловіки, в інших — жінки. Однак якщо вітчизняна журналістська спільнота прагне відповідати стандартам незалежних медіа, слід подавати гендерно збалансовані повідомлення.

Журналістика крізь гендерні окуляри

 Близько 52% населення України складають жінки. І жінка займає активну позицію в суспільстві. Чоловік так само. Однак сьогодні у ЗМІ спостерігається зміщення балансу: в якихось сферах панівну позицію тримають чоловіки, в інших — жінки. Це не завжди правильно чи об’єктивно, але так традиційно склалося, кажуть експерти. Однак якщо вітчизняна журналістська спільнота прагне відповідати стандартам незалежних медіа і гарно заробляти, слід подавати гендерно збалансовані повідомлення.

«Нині держава заграє з жінками... щоб сподобатися виборцю»

На думку журналіста й співавтора посібника з гендерної рівності та недискримінації Сергія Штурхецького, українська журналістика неминуче зробить свій вибір на користь світових правил незалежного медіаринку. Сьогодні Україна стикнулася з тим, що зовнішні сили пропонують або тоталітаризм і пропагандистську машину, або демократію й плюралізм думок, а відповідно і незалежність медіа.

«Українське суспільство, очевидно, зробило свій вибір. Можливо, політики ще цього не усвідомили. Але рано чи пізно ми дійдемо до цього... Наші колеги, журналісти комунальних чи державних ЗМІ, із тривогою очікують створення суспільного телебачення, реорганізацію, роздержавлення комунальних медіа. Але логіка цього процесу проста: якщо замовником є читач, аудиторія, суспільство, тоді в нас немає іншого вибору, як служити людям. Якщо ж замовник — мер, партія чи уряд, тоді, звісно, треба служити їм... Однак рано чи пізно аудиторія вибере того журналіста, який буде доносити найоб’єктивнішу інформацію», — переконаний Штурхецький.

Важливим аргументом на користь світових стандартів, на думку журналіста, є рівень заробітної плати. За кордоном він значно вищий.

«Українська статистика по всій економіці стверджує, що жінки справді заробляють на чверть менше, ніж чоловіки на тих самих посадах, на тих самих роботах. Якщо ми кажемо про середньо зважену зарплату в усьому світі, ця тенденція також зберігається. Тільки в європейських країнах такий розрив або мінімальний, або його взагалі не існує», — зауважує дослідник.

Щоб журналістські матеріали стали більш гендерно чутливими, Штурхецький переконаний, що слід всього-на-всього ставитися з повагою до людини: «І тоді зникає питання — чому ми маємо писати упереджено про якісь національності, релігії, про людей іншої статі чи людей з якимись особливими потребами. Чому для означення людини ми маємо казати “інвалід”, “єврей”, “мусульманин”, “жінка”... Очевидно, це зовсім не відкриває сутності цієї людини. Візьміть соціальні мережі. Соціальні мережі демонструють поліідентичність. Ми можемо бути в групі “макраме Святошино” і в той же час цікавитися якоюсь політичною партією. Ми можемо ходити в клуб “кому за тридцять” і водночас відвідувати курси відповідального батьківства. Людина не може бути одноманітною, пласкою і визначатися одним набором якихось індикаторів».

Спираючись на дані дослідження Інституту масової інформації (ІМІ), Штурхецький узагальнює: 60% — це жіноча аудиторія, і тим не менше близько 75% героїв матеріалів чи експертів — чоловіки, чоловічих облич на фото — 66%.

«Причини різні: з одного боку, давайте не приховувати — ми живемо в світі чоловіків. Чоловік — це значить депутат, керівник підприємства тощо. Візьміть державну службу: 70% держслужбовців — жінки. Але на всіх керівних посадах співвідношення змінюється: жінки займають тільки 30%. Не так багато у нас жінок-міністрів, жінок у парламенті. До речі, серед громадських діячів жінок — більшість. Можливо, це було зроблено з політичною метою, щоби здобути якісь політичні дивіденди. Тож останнім часом ми спостерігаємо, як держава по суті заграє з жінками», — коментує журналіст.

Так, нещодавно пролунало кілька гучних заяв від Президента про неоціненну роль жінки у військових діях, деякі партії застосовують квотуванню, намагаючись «сподобатися» виборцю.

«Можливо, це якісь незграбні спроби замаскувати погане обличчя нашої політики якимись європейськими правилами, декораціями. Та, на мою думку, рано чи пізно це матиме ефект. Європейці йшли до того, щоб досягнути рівня представництва жінок у парламентах своїх країн від 15 до 25%, десять років. Не думаю, що в Україні це можливо буде зробити швидше якимсь одним рішенням чи законом про квотування», — каже Сергій.

Експерта досі дивує заголовок новини однієї львівської газети: «Головою НБУ вибрали жінку». Після того в соцмережах з’явився справедливий демотиватор: «Україною править чоловік».

«Це свідчить про те, що наші стереотипи заважають нам правильно оцінювати ситуацію. Дійсно, ситуація із сучасною журналістикою досить швидко змінюється. Як правило, хто не встигає за перетвореннями — лишається позаду, однак журналіст на це не має права», — зауважує він.

Сергій Штурхецький як дослідник стверджує гендерну рівність, водночас не може не зважати на правила суспільства, де панує чоловік. І через це... зазнає дискримінаційного тиску.

«Мені дуже часто хочеться побути з родиною, зі своїми дітьми... але я не можу. Реалії такі, що, наприклад, для сім’ї я найефективніше можу заробляти гроші — так сталося. Зважаючи на те, що моя дружина мені в цьому дуже допомогла», — пояснює співрозмовник і додає, що не написав би своєї кандидатської дисертації без підтримки дружини. Поки він працював над науковою роботою та їздив на конференції, вона була з дітьми, тримала на собі сім’ю, побут.

«І зараз я відчуваю, що зобов’язаний сім’ї своєю кваліфікацією, матеріальним ресурсом. І це, чесно кажучи, напружує. Я все частіше ловлю себе на думці, що найщасливіші моменти в моєму житті — це ті, коли я був удома з дітьми, не йдучи на роботу. З іншого боку, мені зараз потрібно написати докторську дисертацію, і я чудово розумію, що без дружини я цього не зроблю. Тож ми домовилися», — розповідає журналіст.

Водночас Штурхецький каже, що його дружина, якби вийшла зараз на роботу, не змогла би заробляти достатньо для родини: «Хоча ми стартували однаково: в неї дві вищі освіти і в мене дві вищі освіти, наші можливості однакові. Однак у мене було відчуття, що світ занадто жорстокий, особливо журналістика, політика, громадська сфера. І мені, чесно кажучи, не хотілося, щоб моя дружина там побувала».

На питання, чи цього хотілося б його дружині, журналіст відповів коротко: «Вже так склалося».

«Не існує проблем, де немає гендерних аспектів»

«У суспільстві складно жінкам, ще складніше жінкам із дітьми, ще складніше жінкам, які мають малолітніх дітей, але їм доводиться працювати. І їм слід докладати чималих зусиль, щоби поєднувати і роботу, й сім’ю», — стверджує Юлія Гончар, головна редакторка Gender Channel.ua.

Юлине зацікавлення гендерною тематикою розпочалося після того, як її не прийняли на роботу, «пояснивши»: візьмуть чоловіка, бо він вже відслужив в армії, а їй ще народжувати. Вже тоді її здивувало, чому до чоловіків і жінок висувають різні вимоги.

Експертка зауважує, щоби покращити ситуацію, допомогти реалізувати права жінок, важливим кроком з боку держави є так звана позитивна дискримінація. Йдеться, зокрема, про певні пільги, квоти, переваги. Водночас Гончар наголошує, що такі позитивні заходи є тимчасовими.

«Дуже важлива підтримка матерів. Якби батьки йшли у декретну відпустку або мали можливість ділити її з матерями, це, наприклад, зняло би проблему першого робочого місця, з якою дуже часто стикаються дівчата. Насправді жінка, яка йде у декретну відпустку, “випадає”, втрачає кваліфікацію. По-друге, не завжди вдається поєднувати роботу й материнство. Тож багато таких речей, над якими має працювати і держава, а не тільки жінки», — зауважує Гончар.

Окрім молоді, вразливою групою є жінки 40–50 років, які потерпають від дискримінації вже не тільки за статтю, а й за віком (ейджизм). «Здавалося б, жінка, яка виростила дітей, уже не є залежна від них, жінка, яка має купу часу, чималий життєвий і професійний досвід — в нашій країні зовсім не створені достатні умови для повної реалізації таких жінок. Уявіть, який втрачається потужний соціальний ресурс», — наголошує редакторка.

Експертка стверджує, що немає новин, тем, соціально важливих питань, де б не застосовувався гендерний підхід. Пояснення просте: журналістська аудиторія — це люди. «І про щоб ми не говорили — про економіку, лісове господарство, науку, освіту, медицину, — ми однаково інформуємо як чоловіків, так і жінок... Тому готуючи кримінальні новини чи політичні, соціальні, нам слід пам’ятати, що за ними є і чоловіки, і жінки, які мають різні потреби, різні можливості, але вони однаково цінні для нас», — наголошує Юлія Гончар.

Як підготувати гендерно збалансований матеріал. Поради експертів

  • Дотримуйтеся журналістських стандартів.
  • Зважайте на аудиторію. Пропонуйте коментарі експертів та експерток. І чоловічий погляд, і жіночий погляд має бути представлений.
  • Дотримуйтеся рівності при висвітленні жінок і чоловіків. Є перекіс, коли жінкам ставлять якісь особисті питання, чоловікам — більш професійні.
  • Звертайте увагу на мову: якщо ви пишете про жінок, слід використовувати жіночий рід у назвах професій, посад, намагайтеся зберігати чутливість до мови.

Сергій Штурхецький — журналіст, кандидат наук з державного управління, докторант Академії муніципального управління, співавтор посібника з гендерної рівності та недискримінації.

Юлія Гончар — кандидатка філологічних наук, головна редакторка Gender Channel.ua, співавторка посібника з гендерної рівності та недискримінації.

Автор - Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини.

Підписуйтесь на аккаунт Національного ЛГБТ-порталу України в ВКонтактеTwitter і Facebook: в одній стрічці - все найцікавіше з ЛГБТ-життя України та світу.
 

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти