126

Year after the Maidan: що змінилось для ЛГБТ


Минуло більше року з початку Революції Гідності України і подій на Євромайдані, і вже саме час підбити перші підсумки, як же змінилась ситуація з правами людини в Україні.

Year after the Maidan: що змінилось для ЛГБТ

Повертаючись до історії, варто згадати, що Євромайдан почався від відмови влади Януковича – Азарова підписувати Угоду про асоціацію з ЄС і кульбіту в бік російського світу. Саме через те, що влада забрала надію на європейське майбутнє, в першій хвилі демонстрантів вийшли молодь, інтелігенція та студентство. Європейський майдан був не просто місцем демонстрації проти дій влади – це були вимоги впровадження в Україні європейських цінностей: прав людини, свободи, розвитку демократії, справедливого суду та безпеки життя.

Що значив Євромайдан для ЛГБТ-спільноти в Україні? Це був шанс на українську Європу, на реальне впровадження європейських цінностей: право кожному бути собою, на різноманіття, цивільну рівність та заборону дискримінації. Хоча попри те, що Майдан був місцем, де боролись за Європу і європейські цінності, ЛГБТ- спільнота так і не змогла взяти участь в подіях, відкрито вийшовши зі своїми гаслами та стягами. Попри чисельну присутність в подіях, через страх нападів та гомофобії, ЛГБТ-спільнота залишилась за кадром революції.

Українські політики більше готові використовувати тему гомосексуальної орієнтації в провокаціях, ніж фахово дискутувати на тему рівності прав та розповсюдження прав людини і на ЛГБТ-спільноту в Україні.

В травні 2014 року Кабінет Міністрів при підготовці пакету змін до антидискримінаційного законодавства знову проігнорував вимогу плану візової лібералізації і не включив заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. В той же час, офіційний Брюссель підтримав таку позицію Києва і дозволив перейти на другу фазу візової лібералізації без ухвалення всеохоплюючого антидисркимінаційного законодавства.

Київ використав війну на сході України як елемент амністії від зобов’язань із захисту ЛГБТ від дискримінації. Хоча правозахисники і активісти ЛГБТ-руху наполягають, що саме під час військових дій і конфліктів меншини потребують особливого захисту.

Наприклад, в Україні кількість фашистських груп, які полюють на представників ЛГБТ, зросла з 30 до 74, а в містах-мільйонниках є по декілька груп, які змагаються між собою за кількістю жертв.

В листопаді 2014 року під час показу ЛГБТ-кіно в рамках кінофестивалю «Молодість», праворадикали спалили кінотеатр "Жовтень". Хоча ЛГБТ-кінопрограма фестивалю проходить вже більше 10 років підряд, в Києві вперше акція опозиції до «нетрадиційного кіно» була настільки яскравою і жаркою. І хоча міліція знайшла активістів, які скоїли підпал кінотеатру під час кіносеансу, вони щиро зізнались, що основним мотивом їх злочину була неприязнь до гомосексуального кіно і вони хотіли зірвати показ, міліція кваліфікувала злочин як хуліганство через відсутність статті в Кримінальному Кодексі щодо злочинів на ґрунті ненависті за ознакою сексуальної орієнтації.

В жовтні 2014 Президент надав указ Уряду України розробити Національну стратегію прав людини, яка б мала створити дієвий механізм всебічного забезпечення в Україні прав і свобод людини і громадянина.

Вже за «доброю» українською традицією Міністерство юстиції України (яке відповідальне за розробку проекту документу) заблокувало внесення в проект Національної стратегії з прав людини чітке зобов’язання держави з протидії та заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, та зазначення про необхідність передбачення чиним кримінальним законодавством покарання за злочини на ґрунті ненависті. І є всі попередні ознаки, що черговий стратегічний документ з прав людини буде затверджений без згадки в ньому про права людини для ЛГБТ.

Цікавим є іще й той факт, що влітку 2015 року Україна матиме дві події, де влада повинна прозвітуватись про прогрес в галузі прав людини: це Європейський саміт східного партнерства в Ризі і проміжний звіт згідно рекомендацій в рамках процедури тимчасового огляду уповноваженого з прав людини ООН.

За іронією долі в 2013 році в рамках проміжного огляду Україна отримала 14 (із всіх 140) рекомендацій щодо питань прав людини для ЛГБТ від країн-членів ООН. Більшість з цих рекомендацій стосуються запровадження заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Євромайдан дав ЛГБТ-спільноті надію на те, що нарешті будуть переможені радянські упередження в суспільстві і уряд здійснюватиме свою політику на основі прав людини як найвищої цінності. Під час подій в Революції Гідності в Києві ЛГБТ-спільнота поводилась мужньо і по-дорослому, не піднімаючи питання прав гомосексуальних меншин, щоб це не розкололо Майдан (на ліберальний і неліберальний). ЛГБТ була чи не єдиною спільнотою, яка після перемоги не вимагала конвертувати свою участь в революції у владні посади (на відміну від політичних партій та багатьох громадських рухів).

Головним аргументом ЛГБТ-демократів під час Євромайдану було розуміння, що спочатку необхідно забезпечити перемогу старим-новим демократичним силам, і вже після зміни уряду на демократичний починати розмову про права людини, очікуючи від нового уряду якісної дискусії в рамках логічних аргументів, наукових досліджень та європейських цінностей. Натомість від уряду ми отримали новий вид політики, яку дуже добре ілюструє прем’єр – міністр: польоти в економ-класі, гарна англійська, чудові спічрайтери і грізні слова на камеру, але нуль змін в реальності, та ж корупція і “гнила демократія”.

Абсолютно ідентична політика уряду і щодо прав ЛГБТ. Наші можновладці залюбки розповідають міжнародним партнерам в ЄС та США про важливість і цінність прав людини, про необхідність вирішувати проблеми, пов’язані з дискримінацією меншин, і інколи навіть дають гучні зобов’язання; але коли уряд сідає писати проект Національної стратегії з прав людини, він викидає з нього розділ про необхідність забезпечення прав людини для ЛГБТ-спільноти.

В сухому залишку можна констатувати, що український уряд (як і влада в цілому) сповідує політику «права ЛГБТ на експорт», продаючи гучні обіцянки західним політикам і дипломатам, але нічого не роблячи по суті всередині країни. Залишається відкритим запитання, скільки потрібно часу офіційному Брюсселю, щоб побачити, що політика українського уряду це не справжня Dolce&Gabbana, а дешева китайська підробка?

Богдан Глоба, виконавчий директор ВБО "ТОЧКА ОПОРИ"

Підписуйтесь на аккаунт Національного ЛГБТ-порталу України в ВКонтактеTwitter і Facebook: в одній стрічці - все найцікавіше з ЛГБТ-життя України та світу.

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти