115

Одеський кінофестиваль, або що варто подивитись, якщо ви там не були


Поки на Сході йде війна, на тій частині України, де громадяни бачать мирні сни, відбуваються не лише «ґей-паради», якими лякають всіх особливо занепокоєні сексуальною різноманітністю радикали, але й інші розважальні заходи, концерти і навіть кінофестиваль. Та й не один. Кінофестиваль не є відпочинком, якщо ви звичайно ходите на фільми, а не лише на червону доріжку чи фуршет. Кінофестиваль – це серйозна робота для мозку, це пізнання нових тем і переосмислення старих, це цікаві зустрічі з багатогранними людьми. Цьогоріч вже 6-й раз відбувся міжнародний кінофестиваль у Одесі.

Одеський кінофестиваль, або що варто подивитись, якщо ви там не були

Нацкоммор ліквідовано? – Порно в 3D!

Зазвичай, фільми які йдуть о 00:00 по телебаченню позначають червоним квадратом, що означає присутність на екрані жорстокості чи еротики. Але й на них можна заснути, бо переважно телевізійна еротика настільки банальна, що з нею запросто можуть конкурувати фільми з більш брутальним проявом сексу і оголеності. На Одеському кінофестивалі цього року був лише один скандальний фільм. Його привезли з Мекки кіноестетів – Каннського кінофестивалю. «Кохання» Ґаспара Ное викликав нечувану зацікавленість одеситів і гостей міста. Такої черги ще не бачив цей кінофестиваль, і передчуваючи аншлаг і бійку за вільні місця, організатори влаштували додатковий сеанс у той самий час в іншому залі. Кінотеатр «Родіна» був переповнений шанувальниками кіно, більше нагадуючи нічний клуб. «Оргії», себто тиснява у чергах розпочалась за годину до сеансів, і на фільм, прогнозовано, потрапили лише ті, хто зайняв місце задовго до початку дійства. Ваш покірний слуга на сеанс не потрапив, тому мені важко судити про те, чи всі лишилися задоволенні не лише прелюдією у чергах, але й самим витвором мистецтва… Наступного дня після прем’єри фільму досвідчені кінознавці відгукувалися про фільм переважно негативно, тоді як юний починаючий актор сказав, що фільм йому сподобався. Ґаспар Ное з тих режисерів, хто «на любителя», а тому висновки робіть самі. Звичайно, що лише коли фільм стане доступним для всіх, навіть для екс-керівника Комісії з моралі Василя Костицького. Тепер його точно не переслідуватиме Ольга Червакова за те, що він переглядає еротичні чи порнографічні фільми за державні кошти.

«Брати. Останній секс»?

Українських фільмів на фестивалів було достатньо, аби зрозуміти, куди ми рухаємось і чи є майбутнє у нас після Довженка і Параджанова. Та, здається, нам ще доведеться багато колін і ліктів розбити, аби почати знімати, писати актуальні теми, або хоча б переконливі. На жаль до молодої кінорежисерки Вікторії Трофіменко це розуміння ще не прийшло і не відомо, чи прийде. Нам дали оцінити її епічний витвір з пафосною назвою, що одразу хочеться запитати: «Ви серйозно?». Назва «Брати. Остання сповідь» по суті уособлює весь, розтягнутий і крихкий сюжет, спойлерить. Все, що вдалося почерпнути з цього кіно, так це те, що ненависть - це найсильніше почуття, яке приводить зрештою до самотності. Брат гомофобного нардепа і голова Держкіно Пилип Іллєнко погрожував перед показом випустити фільм у широкий прокат. Після перегляду стало зрозуміло, що цьому погрузлому у минулому фільмі, треба чим скоріше змінити назву, з цієї аж занадто очевидної. Як вам, наприклад, "Брати. Останній секс"? Так у цього фільму більше шансів достукатися до сердець глядачів і глядачок... Тим більше, що секс останній там теж був.

Українська режисера Марина Врода, переважно відома через перемогу у Каннах-2011 з короткометражним фільмом, до речі, в одному з останніх інтерв’ю пропонувала знімати про гомосексуальність. Але сама зняла про інше і була освистана глядачами у залі. Її новий фільм має назву «Равлики».

Від сексуальної орієнтації до анорексії один фільм

У 2013 році на кінофестивалі «Молодість» (у програмі SUNNY BUNNY) була показана стрічка Малґожати Шумовської «В ім’я». Фільм, про священика, який пізно усвідомлює свою гомосексуальність і намагається примиритись з цим, вразив усіх. Не тому, що був про релігію і гомосексуальність водночас, а тому що був про людяність, про те, що притаманне кожному – кохати і страждати. Тоді цей фільм показували у спаленому через рік кінотеатрі «Жовтень». Саме тому очікування нового фільму Малґожати Шумовської, який показали в Одесі, підкріплювалося надіями на те, що і цього разу авторка розкаже важливу історію. Її новий фільм «Тіло» знову ж, як і у випадку з «В ім’я», видає себе не тим, чим є насправді. На поверхні це звичайна побутова драма про батька-криміналіста, в якого не складаються стосунки з донькою-анорексичкою, після смерті дружини. Насправді ж Шумовська відправляє в нас дуже цікаву подорож-спостереження над тим, як герої будуть шукати точки дотику, до якого абсурду вони дійдуть у здається найпростішому – комунікація і розуміння одне одного. Також цей фільм і про те, на чому ґрунтується віра у надприродне, містичне і чим насправді вона може бути пояснена. Чи не є це просто примхою самотніх, позбавлених реальної любові людей? Вражаючий фінал цього фільму не лише розставить всі крапки над «і», але й розчулить кожного, хто хоч раз в житті не міг налагодити комунікацію з рідними. Цікаво, що Шумовська, попередній фільм якої повністю був присвячений гомосексуальності, вкрапила і у цей фільм епізод, пов’язаний з ЛҐБТ. Коли головний герой-криміналіст переглядає робочі папки, він віднаходить файли про побиття гомофобами ґеїв. Режисерка показує це кілька секунд, але й не концентрує на цьому уваги.

Плем’я глухонімих, плем’я ЛҐБТ…

Скандальний фільм про глухонімих «Плем’я» Мирослава Слабошпицького бачили вже мабуть усі, хто вболіває за українське кіно. Це перший в історії незалежної України фільм, який зібрав найбільше нагород на найпрестижніших кінофестивалях світу. Минулого року він міг бути навіть відправлений на «Оскар», але відома всім сумна історія завадила цьому статися і Україна, як ніколи раніше приблизившись до статуетки Американської кіноакадемії, втратила можливість здобути ще одну вражаючу перемогу на міжнародній арені… Але все це не про фільм, а про нагороди. Фільм Слабошпицького - неймовірно сміливий і безкомпромісний шедевр. У маленькій спецшколі для глухонімих розвивається справжня кримінальна драма, з усіма відвертими сценами, героями і антигероями, моральністю і безчестям. Слабошпицький демонструє нам, що ці люди, такі ж самі як і інші, вони так само можуть бути добрими і злими, кохати і ненавидіти, вбивати і калічити інші долі, навіть тих, хто з ними в одній упряжці… Звичайно, що для тих, хто має стосунок до закритих спільнот: людей з особливими потребами, ЛҐБТ, ромів і інших меншин – це дуже важливе кіно, адже воно розкриває ті проблеми, які є загальнолюдськими, але й які набагато критичніше постають саме в «групках за інтересом». Слабошпицький першим з українських режисерів зробив справді соціально значуще кіно. Можна лише вірити чи надіятися, що Мирослав, який ще декілька років назад відкрито підтримував ЛҐБТ під час прийняття 8711 і був головою журі ЛҐБТ-програми SUNNY BUNNY на «Молодості», одного дня зніме фільм і про проблеми ЛҐБТ в Україні.

Щодо питання існування закритих спільнот і псевдоцінностей, дуже цікавою у позаконкурсній програмі фестивалю видалася стрічка "Лобстер", яка два місяця назад відгриміла у Каннах. Там цей незвичайний фільм отримав третій за престижністю Приз журі, а також (увага!) був відмічений особливою відзнакою програми, яка об'єднує фільми на ЛҐБТ-тематику. Як такої теми ЛҐБТ у цьому фільмі, що цікаво, немає. Але сам по собі сюжет, іронія з гетеронормативного майбутнього, по суті стали таким собі провідником цього фільму у світ, де панує різноманітність, в тому числі сексуальна. 

Топ-10 фільмів фестивалю, які варто подивитись:

1. «Тіло» (Cialo, 2015). Режисерка Малґожата Шумовська
2. «Син Саула» (Saul fia, 2015). Режисер Ласло Немеш.
3. «Лобстер» (The Lobster, 2015). Режисер Йоргос Лантімос.
4. «Плем’я» (2014). Режисер Мирослав Слабошпицький.
5. «Бічний вітер» (Risttuules, 2014). Режисер Мартті Хелд
6. «Київ/Москва. Частина 2» (2015). Режисер Єлєна Хорєва
7. «Зеніт» (Zvizdan, 2015). Режисер Далібор Матаніч.
8. «Моя мати» (Mia madre, 2015). Режисер Нанні Моретті.
9. «Мустанг
» (Mustang, 2015). Режисерка Деніз Гамзе Ергювен.
10. «Кохання» (Love, 2015). Режисер Ґаспар Ное.

Підготував Максим Івануха

Підписуйтесь на аккаунт Національного ЛҐБТ-порталу України в ВКонтактеTwitter і Facebook: в одній стрічці - все найцікавіше з ЛҐБТ-життя України та світу.

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти