1690

«Нехай собі роблять, що хочуть, аби вони це не робили при мені та не вчили моїх дітей»


Українці розповідають, що думають про дискримінацію ЛГБТ-спільноти

«Нехай собі роблять, що хочуть, аби вони це не робили при мені та не вчили моїх дітей»

10 грудня в усьому світі відзначається День прав людини. Ми опитали українців різного віку, різних професій та світоглядів, аби зрозуміти, чи є в Україні дискримінація ЛГБТ-людей і в чому вона полягає.

Денис Ярошенко, редактор

В Україні, на жаль, є дискримінація більшості населення. Майже кожен з нас належить до певної меншості, чиї права порушуються. Жінок дискримінують, бо вони слабка стать (послухайте коментарі водіїв-чоловіків щодо колег жіночої статі), людей похилого віку дискримінують, бо вони занадто старі (спробуйте влаштуватись на роботу, якщо вам за 45), провінціалів – бо вони «селюки», а киян – бо вони нібито занадто зарозумілі. Що вже говорити про людей з обмеженими можливостями. Цей перелік не має кінця.

Найгірше, що часом одна група, яку дискримінують, з радістю долучається до дискримінації іншої.

Безумовно, ЛГБТ-люди страждають чи не найбільше. Це й нескінчені образливі жарти від оточуючих, і принизливі заяви від церковників, що загарбали монополію на мораль, і неспроможність парламенту з першої спроби проголосувати за антидискримінаційні закони.

Петро Ляховецький, 38 років,
гейм-дизайнер

Один мій знайомий казав, що знайшов місце в центрі однієї зі станцій метро, де (на його думку) було місце зустрічі і знайомства представників нетрадиційної орієнтації. І кожного разу, проходячи повз те місце, він підходив і лупцював чи лексично пригнічував тих хлопців, що сиділи на лавочці та спілкувались. Не знаю, чи там були дійсно представники ЛГБТ, але як на мене, ситуація виглядала по-дурному. Більше того, навряд чи це можна назвати навіть дискримінацією – звичайнісіньке хуліганство, яке, до речі, може бути застосоване до будь-кого: дитини, жінки, інваліда чи темношкірого.

Випадки хуліганства відносно ЛГБТ-людей навряд чи можна назвати дискримінацією.

Однак питання стає цікавішим, якщо виявиться, що один зі старих друзів у компанії хлопців – гей. Як з ним себе поводити? Про що говорити? Як будуть реагувати друзі (та і я сам), якщо таке станеться серед нас? Швидше за все, саме тоді виявиться, що ми зовсім не такі вже й толерантні. Але одного разу в чоловічій компанії зайшла мова про геїв, і я почув від когось: «та нехай собі йдуть і роблять, що хочуть, аби вони це не робили при мені та не вчили моїх дітей».

Тобто навіть якщо сама ідея ЛГБТ комусь неприємна, зазвичай людина не робить з цього проблеми, а просто старанно уникає. Це найбільш розповсюджена думка, наскільки мені відомо.

Таміла Вергелес, фрілансер

Дискримінація ЛГБТ-людей в Україні є і процвітає. Особливо активно це полізло з усіх шпарин, коли мав відбутися прайд у Києві. Вереску було стільки, наче комусь силою намагались змінити орієнтацію. Мовляв, ніхто їх права не порушує, але це особиста справа кожного, що робити в себе в спальні, і не треба виносити це на паради.

Залізна логіка, яка відбиває не найкращу частину нашої ментальності: якщо проблему не виносити на публіку, то її немає взагалі.

Найдивніше, що такі заяви часто йшли від начебто адекватних людей, котрі показово виступають за те, щоб Україна розвивалась у напрямку до євроінтеграції. Щоб дожити до євроінтеграції, нам потрібно спочатку позбутися совкових табу.

Ірина Короєва, фахівець проекту ООН «Зміцнення Національної ради з протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу в Україні»

Варто одразу розмежувати поняття толерантності та дискримінації. В Україні безперечно є таке явище як гомофобія, але це говорить більше про соціальну неадаптованість та низький культурний рівень. За останні роки правозахисні організації все більше стали говорити про порушення прав ЛГБТ-спільноти, однак цьому є дуже просте пояснення: чим більше українські чи міжнародні спонсори виділяють грантові кошти, тим більше ми чутимемо про дискримінацію. Так працює сьогоденна система благодійності.


Разом із тим, всіляко сприяють розвитку ЛГБТ-спільнот профілактичні програми з ВІЛ/СНІДу, які реалізовуються фактично в кожному регіоні України за підтримки міжнародних організацій. Зокрема, кошти, передбаченні на профілактичні програми з ВІЛ/СНІДу, витрачаються не просто на інформаційні брошури чи презервативи: це насамперед соціальний та правовий супровід.

Порушення прав ЛГБТ в Україні – надто галасливе судження. Звичайно, це моя суб’єктивна думка, яку, тим не менш, сформовано із досвіду співпраці з ЛГБТ-спільнотою.

Хочу навести один красномовний приклад, який більше стосується питання толерантності. Протягом довгого часу я бачу, як представник партнерської ЛГБТ-організації, правозахисник та й просто досить таки відома у спільноті особистість дозволяє собі регулярно поширювати в соціальний мережі фотографії свого оголеного торсу, святкувати річниці першого нетрадиційного сексу, висловлюватись на кшталт «почему в таком дорогом кафе нет ни одного красивого официанта?». Був би у мене такий знайомий із традиційною сексуальною орієнтацією, він би вже давно вважався неадекватним, був би осуджений або просто видалений з інформаційного простору. Однак людину, про яку йдеться, подібна участь оминула, незважаючи на достатньо велику кількість поважних та освічених читачів, адже професіоналів навчили бути толерантними.

Олена Максимець, школярка

У наш час далеко не кожен підліток дотримується норм толерантності. Чому я так думаю? На відміну від європейських країн, у нас до людей нетрадиційної орієнтації не прийнято ставитись з повагою, тобто «як хочеш, так і стався». Так от, серед свого оточення або навіть від звичайних перехожих я не раз чула або бачила агресію, яку вони виражають на так званих «гоміків». А все лише тому, що інші виходять за межі поставлених життєвих «рамок», тому що вони – особливі! На жаль, мало хто з людей мого віку це розуміє... або просто бояться розуміти...

В'ячеслав Коржов, солдат ЗСУ

На мою думку, дискримінація ЛГБТ-спільноти в Україні має місце. Суспільство в цілому однобоко сприймає ЛГБТ як людей з сексуальними відхиленнями, відмовляючи у праві на публічне самовиявлення, обмежуючи соціальне коло, обмежуючи у громадянських правах (реєстрація шлюбу, усиновлення, складна процедура зміни статі тощо) .

На жаль, суспільна думка формується застарілими ідеями щодо природи ЛГБТ (радянське законодавство, тюремна субкультура, медичне пояснення природи), що глибоко вкорінились, тому потрібні десятиріччя задля зміни відношення пересічного громадянина України до ЛГБТ-людей.

Олена Кожевнікова, фахівець з платіжних систем

Найяскравіше дискримінацію ЛГБТ в Україні продемонстрували криваві наслідки «Маршу рівності» та прийняття «антидискримінаційної поправки». Пригадаймо вислів депутата Унгуряна про «країну з тисячолітньою християнською історією». Так звана «християнська мораль» витісняє справжні загальнолюдські цінності.

Серед тих, кого я знаю, камінг-аут після прийняття поправки ніхто не здійснив.

В Україні його собі можуть дозволити лише успішні люди, які відбулися професійно і мають непохитний авторитет. В решті випадків гомофобний роботодавець все одно знайде причину для звільнення.

З іншого боку, в Facebook дуже багато агресивної ЛГБТ-пропаганди, яку я також відношу до дискримінації. Нею успішно користуються «праві», роблячи ЛГБТ уособленням загрози нейтральній більшості. Позитивна інформація, навпаки, не доноситься – раз у раз поборники «традиційного шлюбу» застосовують одні й ті самі аналогії й аргументацію (порівняння з педофілами, зоофілами та ін.)

Нік Сторчай, студент

Підводячи підсумок під словами інших спікерів, хочу сказати, що важливо відрізняти гомофобію від дискримінації. Гомофобія – це упереджене ставлення до ЛГБТ (назвати гомосексуала «гомосексуалістом» або «гоміком» – це прояв гомофобії). Дискримінація – це нерівне ставлення у рівних умовах: наприклад, вас не беруть на роботу не через те, що у вас недостатньо досвіду, а через те що ви лесбійка. Дискримінаторами у суспільстві зазвичай виступають особи, наділені владою – керівництво на роботі, парламентарі, що диктують закони, батьки, які здатні вигнати з домівки своїх ЛГБТ-дітей тощо.


В Україні права людини та потреби громадян не на часі, парламентарі ігнорують квір-спільноту.

Дискримінація ЛГБТ проявляється у: обмеженні права на всиновлення/вдочеріння, права на укладання шлюбу, права стати донором гомосексуальним чоловікам, права людини на гендерну самоідентифікацію – зокрема трансгендерні особи, які бажають змінити стать у паспорті, мають підтвердити свій статус через принизливий тест та пройти примусову стерилізацію.

Дискримінаційна поведінка насамперед диктується владними структурами, які пронизують усі сфери життя. Так, в Україні дискримінація ЛГБТ існує, і з нею треба боротися як у правовому полі, так і в повсякденному житті. Всі люди народжуються з однаковими правами, але в деяких людей ці права відбирають.

Підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти