1207

“Суспільство повинно змінюватися”: як живуть трансґендерні люди в Україні?


“Суспільство повинно змінюватися”: як живуть трансґендерні люди в Україні?

"Національний ЛГБТ-портал" поспілкувався з українським трансґендером Фрідріхом Чернишовим і запитав у нього, як живеться трансґендерним людям в Україні, з якими формами дискримінації вони стикаються і досвід законодавчих ініціатив яких держав необхідно перейняти Україні.

“У вас модна борода, але в паспорті досі написано «Маша»”

Труднощі трансґендерних людей залежать від кожної окремої людини. Хтось взагалі не вважає, що зіткнувся з труднощами, а бачить у цьому справедливе «покарання» за трансґендерність, хтось просто змінює документи і проблем, знову ж таки, стає менше.

Тут необхідно зрозуміти, що ми говоримо про найбільш уразливі групи - тих, хто зібрався робити перехід або почав його (наприклад, зовнішність змінюється від гормонів), але не змінив документи. Це найбільш «видима» в плані проблем група. У побуті - це все, де потрібні документи. Згадайте, показуєте ви паспорт на прохідній/провіднику поїзда/працівнику банку. А тепер уявіть, що у вас при цьому модна борода, але в паспорті досі написано «Маша». Ось і труднощі стануть зрозумілі.

Було б добре, якби Україна перейняла досвід законодавчих ініціатив у Аргентини. Або інших держав, де наслідували її законодавство: щоб змінити графу «стать» у паспорті, потрібно всього лише звернутися в паспортний стіл, нічого з собою робити при цьому необов'язково. В Україні для зміни паспорта потрібна хірургічна стерилізація, яка, за фактом, не тільки є примусовою, а й порушує права людини.

Я вважаю, що взагалі графу «стать» у паспорті давно настав час скасувати - для чого вона там?

“Нічого споконвічно «жіночого» або «чоловічого» немає”

Як найкраще звертатися до жінок у чорному пальті або до чоловіка середнього віку? По імені? «Вибачте, дайте пройти»? На Ви або на ти?

Очевидно, що ми перед тим, як звернутися до людини адресно, питаємо, як її або його звуть. Ось, по-хорошому, варто ще й запитати, за якою статю звертатися. І не починати доводити протилежне, якщо вам здається, що це ім'я «жіноче», а називати просять у чоловічій статі. Важливо взагалі розуміти, що нічого споконвічно «жіночого» або «чоловічого» немає - це ми самі (і в різні епохи по-різному) надаємо речам таке забарвлення.

Наше суспільство вкрай нетолерантне. І якщо ґеїв вже якось почали приймати, то транс*люди все ще залишаються «збоченцями з тіні». Ну і згадаємо про паспорт - чи часто він потрібен? Дискримінація відбувається тоді, коли дізнаються, що людина - трансґендер. Іноді це зрозуміло за зовнішнім виглядом, іноді - за документами. Але, на жаль, у транс*людей наслідки дискримінації дуже плачевні: нерідко доходить до суїцидів, насильства і вбивств. Та у самій ЛГБТ-спільноті ще залишилася транс*фобія. 

“Всі можуть завдати шкоди по-різному”

Хтось може просто обізвати, а хтось не дасть візу/не випустить із країни/не відкриє рахунок у банку. Когось не візьмуть на роботу, а іншого або іншу зґвалтують. Коли люди дізнаються, що ти транс*людина, то вони тут же є для тебе джерелом потенційної небезпеки, залежно від того, як саме вони можуть впливати на твоє життя.

Начальник, батьки, викладачі або випадкові перехожі - всі можуть завдати шкоди по-різному, але факт залишається фактом - ти перед ними вразливий.

У агресії, як ми розуміємо, завжди винен агресор, а не жертва. Тому змінюватися повинно суспільство. А ось міняти це суспільство, мені здається, найкраще виходить у транс* і дружніх активістів. Але для цього треба мати сили і сміливість, щоб заявити про себе.

Підготував Олексій Сімончук

 

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти