“Про це ніхто не думає”: Що молодь каже про дискримінацію в Україні?

“Національний ЛГБТ-портал” вирішив запитати у представників української молоді більш детальну думку, кого і як дискримінують в Україні.

Нещодавно в Україні було проведено дослідження на замовлення Міністерства молоді та спорту України та фінансової підтримки установ ООН в Україні - членів Робочої групи ООН з молоді, зокрема Фонду народонаселення ООН (UNFPA), Програми розвитку ООН (UNDP), Дитячого фонду ООН (UNICEF), програми Волонтери ООН (UNV) та офісу Координатора системи ООН. 

Згідно результатам якого, 28% опитуваних (більшість) сказали, що в Україні немає категорій людей, яких дискримінують.  26% - вважають, що дискримінують людей з інвалідністю, людей похилого віку – 23%, людей, які практикують одностатевий секс – 15%.

“Національний ЛГБТ-портал” вирішив запитати у представників української молоді більш детальну думку про те, кого і як дискримінують в Україні. 

Олександр, 24 роки, програміст

Гадаю, що найбільше піддаються дискримінації люди з інвалідністю. У нас немає нормальних умов для їхнього існування. Особливо це стосується регіонів. Якщо у Києві ще більш-менш все передбачено, то в інших містах взагалі страх. 

Цим просто треба зайнятися, а коли про них згадують раз на рік, то нічого не буде. 

Марія, 21 рік, студентка

Особливих проявів дискримінації в Україні я не бачу.

Здається, люди стають більш толерантними і з розумінням відносяться до інших людей. 

Звичайно, є окремі випадки. Наприклад, расизму. Але їх стає все менше і це просто як виключення з правил. Така моя думка. 

Вікторія, 25 років, аспірантка 

Найбільш уразлива категорія людей - це ЛГБТ. Якщо інші категорії можуть зазнавати дискримінації, в основному на побутовому рівні, або страждати через незручності у середовищі. Як це відбувається у людей з інвалідністю - відсутність пандусів тощо. 

ЛГБТ, в свою чергу, не захищені на законодавчому рівні. У них немає основних прав людини, тому вони дуже уразливі. 

Тому, я вважаю, що перший крок - це захистити усіх, без винятку, людей на законодавчому рівні і надати усім рівні права. 

Сергій, 23 роки, продавець 

Я думаю, що мало хто зараз взагалі про це думає. Навіщо? У нас дуже погані справи в економіці, політиці, у країні війна. То чому ми повинні так багато думати і говорити про окремі категорії людей? Можливо, ця особлива увага і є дискримінацією по відношенню до інших людей. 

Володимир, 27 років, музикант 

Ґеї, люди з інвалідністю, з іншим кольором шкіри, національності - вони усі в небезпеці у нашій країні. Ми просто ментально не здатні сприймати інших людей.

У СРСР намагалися зробити одинакових людей, був справжній людський конвеєр. Від цього спадку так просто і швидко не позбудишся.

Треба довго і старанно працювати, щоб розвивати толерантність, але хто це буде робити? Кілька активістів і правозахисників - це все. Більшість людей хвилює тільки те, що вони будуть їсти і що йде по ТБ. Про людей не думає ніхто. 

Олена, 19 років, студентка

Взагалі я рідко про це думаю і нічого такого не помічаю. Такі часи вже пройшли. Вже не саджають у в`язницю і не вбивають через інакшість. Думаю, скоро взагалі подібних питань не виникатиме. 

Роман, 23 роки, студент 

Люди з іншою національністю страждають більше за усіх. Ось просто подивіться, часто буває, що покупці на ринку не підходять до продавців, бо вони “цигани, араби, турки і т.д.”. Це дійсно проблема, бо ми йдемо у Європу, а там такого немає.

У нас расизм, антисемітизм, ксенофобія розвинуті на побутовому рівні.

Слово “жид” нікого не дивує і усі думають, що це нормально. З таким мисленням ми розумово залишимось у 19 столітті. 

Підготував Олексій Сімончук

Підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua