766

«Назви мене своїм ім'ям». Чому цей фільм мають переглянути не лише ЛҐБТ


Ми вже подивилися фільм «Назви мене своїм ім'ям», що номінується на здобуття 4 «Оскарів». Він справді один з найкращих, що були зняті минулого року. І дуже особливий. Не лише для ЛҐБТ

«Назви мене своїм ім'ям». Чому цей фільм мають переглянути не лише ЛҐБТ

Здається, що нового можна сказати про перше кохання. І ким можна його здивувати, вразити, приголомшити. Банальна фраза, яка для багатьох людей є синонімом перших серйозних стосунків або ж просто сексу.

Мало хто хоче згадувати перше розчарування, перші ревнощі, першу зраду, першу невзаємність… Хоча все це теж складові того першого кохання, часом неідеального, кострубатого, сліпого і короткочасного. Але вічного, бо лише першу людину можна зідеалізуавати настільки сильно, як тільки може дозволити собі людина, яка потребує кохання.

Будучи дуже багатогранним, різновимірним почуттям кохання означає не лише взаємність, але й гіркоту розставання, переживання і навіть депресію. Ті, хто вчасно беруть себе в руки з часом заліковують рани. Але шрами від кохання, хоч і невидимі, завжди залишаються у кожного.

Про це фільм «Назви мене своїм ім’ям» від італійського режисера Луки Ґуаданіно. Про широкий спектр почуттів, які переживає молода людина, якій випало вперше закохатися. Можна припустити, що тема одностатевого кохання зробила це кіно чимось особливим, проте, якщо дивитися уважно і по-справжньому співпереживати героям, а не шукати, на кого б це повісити ярлик, стає зрозуміло, що це абсолютно універсальна історія для всіх статей і сексуальних орієнтацій.

Гомосексуальний контекст, ймовірно, додає цій історії привабливості у «своєї» аудиторії, але він є абсолютно неагресивним, ненав’язливим, непроблемним. Головний герой цього фільму переживає певний дискомфорт через потяг до чоловіка, адже на вулиці 80-ті роки, проте його оточення дозволяє йому бути самим собою, а не ховатися у шафі, вибратися з якої з роками для лесбійок, ґеїв і бісексуалів стає все важче.

Головний герой пізнає себе, свої почуття. Автори цієї неймовірної картини показують нам усі стадії переживання першого кохання. Роблять це витончено, розмірено, без пафосу і зайвої драми, дуже тонко і глибоко. Настільки, що почуття хлопця Еліо можуть розбудити приспані емоції навіть найбільш черствого циніка. Але лише за умови, що розум глядача буде відкритим до пізнання і співпереживання, а не відштовхуватиме те, що вимагає співучасті. Бо це кіно живе і справжнє настільки, що може зачепити лише того, хто здатен віддати частинку своїх спогадів, досвіду, щоб поринути у цей приголомшивий світ кохання, яке вчить бути справжнім. Бути собою, навіть якщо весь світ проти тебе.

Неквапливий світ краси і досконалості, що панує на екрані може на перший погляд здатися фальшивим, райським, вигаданим, але хіба більшість людей не живуть у таких декораціях в момент найбільшого спалаху того першого кохання. Саме в ньому знаходяться ті, хто окрилений емоціями, хто готовий віддати всього себе іншій людині просто так.

У цьому фільмі дуже особливо і нетривіально показані взаємини у сім’ї. Батьки і діти – не два різних покоління, яких поєднує лише кровна близькість. Тато з мамою тут в першу чергу друзі, які не чекають, поки в них запитаєш поради, а самі розпочинають розмову, навіть на найбільш інтимні теми, допомагають пережити всі злети і падіння, а не розвивають комплекси, нереалізованість і внутрішню гомофобію. Саме так мають поводитися адекватні батьки, які по-справжньому заслуговують називатися такими.

Неймовірно світлий фільм «Назви мене своїм ім’ям» – це данина історіям, яких у кіно стає все менше. Через те, що сучасні автори і режисери самі не вірять у ті почуття, у той світ, який показали автори цього витонченого шедевру. Який є даниною кінематографу видатного кіноестета Джеймса Айворі, в фільмографії якого були такі шедеври, як «Кімната з видом», «Моріс», «Говардс-Енд» та інші. Перші два фільми особливо близькі за духом до «Назви мене своїм ім’ям», бо так само присвячені народженню кохання. Така ідейна близькість є абсолютно зрозумілою, бо 89-річний Айворі виступає у цьому фільмі автором сценарію-адаптації однойменного роману Андре Асімана. Айворі ніби повернув нас на 30 років назад, а може ще й раніше, бо те, що відбувається у цьому фільмі на жаль все менше співвідноситься з тим, що сучасні люди розуміють під виразом «перше кохання».

Окрім красивої історії в теплих декораціях літньої Італії фільм вражає грою молодого актора Тімоте Шаламе. Здається, що його просто попросили бути собою, настільки органічний він у ролі людини, в життя якої так вчасно приходить це найсильніше почуття. Його екранний обранець Армі Гаммер – це такий собі ідеальний чоловік, якому навіть не потрібно грати, бо вже лиш самою харизмою він може завоювати будь-яке самотнє серце.

«Назви мене своїм ім’ям» може здатися неактуальним фільмом, адже в ньому не має гостросюжетного переплетення подій, соціальної драми, політики, корупції і майже не має брехні. Але лише цей фільм по-справжньому важливий для кожного, хто наважиться бути таким же щирим, як і він.

Максим Івануха

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти