439

Права людини для ЛГБТ+ у постмайданній Україні: зрада і перемога


Цього року виповнюється 5 років з початку Євромайдану, в результаті якого Україна змінила напрямок в бік Європи та європейських цінностей. Євромайдан від самого початку був місцем свободи і самовираження для дуже різних людей. Дискусії про те, чи мають ЛГБТ виходити на Євромайдан з веселковими стягами, змінювалися провокаціями проти самого Євромайдану та ЛГБТ

Права людини для ЛГБТ+ у постмайданній Україні: зрада і перемога

У грудні 2013 року ЛГБТ-організації та дружні до них спільноти оприлюднили заяву про “єврореволюцію” та роль ЛГБТ-спільноти в ній. У цьому зверненні було наголошено на тому, що представники ЛГБТ стоять на Євромайдані, щоб виборювати краще життя для себе та своїх близьких за високими європейськими стандартами”.

Протягом усього часу, коли у Києві відбувався Євромайдан, його противники атакували європейські цінності. У грудні 2013 року тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров “лякав” учасників “протестів” проти Євромайдану припущеннями, що для безвізового режиму влада “повинна ще узаконити одностатеві шлюби, прийняти закон про рівність сексуальних меншин". Майже одразу цю заяву Азарова спростував тодішній голова Представництва ЄС в Україні Ян Томбінський. Як показав час, безвізовий режим Україна отримала без легалізації одностатевих шлюбів. І сьогодні українські ЛГБТ не можуть офіційно жити у партнерстві чи шлюбі, проте мають право вільно подорожувати у Європу.

Під час Євромайдану противники європейської інтеграції особливо активну увагу приділяли провокаціям проти ЛГБТ-спільноти. Нас атакували відкрито і приховано. Жодного разу в історії України на боротьбу з європейськими цінностями не були спрямовані такі величезні ресурси. Фейкові “ЛГБТ-активісти” влаштовували “паради” і проводили прес-конференції, противники євроінтеграції шукали “гей-компромат” на відомих лідерів Євромайдану.
У цій “війні без правил” ЛГБТ не програли і достойно пройшли весь шлях: від початку Євромайдану, коли окремі активісти першими вийшли на протест і до його закінчення, коли вони допомагали пораненим на Інститутській, пішли волонтерити чи воювати в АТО.

ЛГБТ-спільнота гучно відповідала на всі провокації проти європейських цінностей, інспірованих російськими спецслужбами в Україні. Так, наприклад, 14 січня 2014 року у Києві ЛГБТ-спільнота провела акцію, присвячену “вшануванню найкращого активіста” руху за права ЛГБТ - голови громадської організації “Український вибір” Віктора Медведчука. До офісу цієї організації прийшли представники ЛГБТ-організацій, які намагались вручити “почесну грамоту” Медведчуку. Це сталося через три дні після проведення фейкового “гей-параду” на Бессарабській площі. Тоді, через швидку реакцію ЛГБТ-організації "Точка опори", вдалося звести нанівець всі задуми “гей-тітушок” і підготувати ЗМІ і громадськість до того, що готується спланована “гей-провокація”.

Згодом Україна була втягнута у війну з Росією, відбулася незаконна анексія Криму. ЛГБТ-активісти та активістки, які бачили якою нестабільною є ситуація в країні, скасували проведення Маршу рівності у 2014 році.
Про те, що в Україні боротьба за європейські цінності не завершена з кінцем Євромайдану стало зрозуміло у травні, коли Верховна Рада ухвалила закон “Про засади протидії дискримінації в Україні” без норм щодо заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. 19 травня Петро Порошенко - єдиний з усіх кандидатів в президенти України - виступив за законодавчу заборону дискримінації за цими ознаками.

У перший рік після перемоги Євромайдану, як ніколи раніше, країна була в небезпеці через зовнішні виклики та активізацію радикальних угруповань. В жовтні 2014 року під час проведення кінофестивалю “Молодість” згорів кінотеатр “Жовтень”, Акт підпалу стався під час показу ЛГБТ-фільму. В МВС України заявляли, що пожежа сталася через “гомофобію”. В результаті були затримані двоє молодиків, які через рік отримали умовні терміни ув’язнення за статтями “хуліганство” та “незаконне зберігання зброї та боєприпасів”. “Гомофобний мотив” так і залишився за дужками вироку, а риторика одного з адвокатів засуджених була підкреслено гомофобною.

У 2015 році ЛГБТ-спільнота анонсувала проведення Маршу рівності. За декілька днів до його проведення ЛГБТ-прайд вперше публічно прокоментував президент України Петро Порошенко. Відповідь глави української держави виявилась нейтральною та толерантною. Це стало сигналом і для учасників ходи і для правоохоронців, що Марш рівності в Києві відбудеться і це буде вперше після перемоги Євромайдану. 6 червня 2015 року на Оболонській набережній близько 300 активістів вийшли на Марш рівності. Проте, захід був атакований радикалами. Під час нападу було важко поранено міліціонера, гроші на лікування якому збирали ЛГБТ-люди та їх союзники. Після закінчення маршу радикали почали вистежувати ЛГБТ-активістів та активісток, нападали на них групами та били. Менше ніж через через рік чотирьох нападників на Марш рівності засудили до умовного покарання.

Якщо в Києві - попри погрози і заклики відмовитися від проведення заходу - організаторам усе ж вдалося провести Марш рівності, то в Одесі на заваді проведенню ходи за права ЛГБТ став суд. У відповідь на позов місцевої влади феміда заборонила організаторам “Одеса Прайд-2015” проведення публічних заходів через побоювання масових заворушень. В кінці серпня був скоєний жорстокий напад на ком’юніті-центр для ЛГБТ в Кривому Розі.

Водночас у Києві сталося дві події, які можна назвати перемогою усіх, хто бореться за рівність. В центрі міста, у “Пінчук Арт Центрі” була представлена виставка колумбійського митця Карлоса Мотти “Патріоти, громадяни, коханці”, яка була втілена у життя у співпраці з українським журналістом Максимом Іванухою. В ній 11 реальних лесбійок, геїв, бісексуальних і трансгендерних людей відверто розповідали про їхнє життя в Україні, після перемоги Євромайдану та початку війни на Донбасі. Нью-йоркський арт-журнал Hyperallergic вніс київську виставку у Топ-15 найкращих у світі.

В листопаді 2015 року група народних депутатів зареєструвала законопроект, яким запропонувала заборонити у Кодексі законів про працю України дискримінацію за ознаками “сексуальна орієнтація” та “ґендерна ідентичність”. Дискусія щодо цього не забарилася. Народні депутати, більшість з яких отримали мандат після перемоги Євромайдану, лише з 17 спроби змогли прийняти закон. Голосування за нормативний акт супроводжувалося низкою гомофобних коментарів, зокрема, й тодішнього голови Верховної Ради, а нині прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Він заявляв, що “жодних одностатевих шлюбів в Україні бути не може”. Попри це закон був підписаний президентом України та вступив у дію.

У 2016 році після тривалої боротьби, зокрема, в суді, "Національний ЛГБТ-портал" отримав свідоцтво про державну реєстрацію як інформаційного агентства. Раніше це рішення блокувала Державна реєстраційна служба, яка заявляла про те, що їй невідомо, що означає абревіатура “ЛГБТ”. Саме через це, щоб заблокувати реєстрацію “Національного ЛГБТ-порталу”, Держреєстр писав листи у Нацкомісію з питань захисту суспільної моралі.

Саме тоді президент Порошенко, вдруге за свою каденцію, публічно виступив проти дискримінації ЛГБТ. Це сталося під час його промови у Мюнхені на безпековій конференції. Він звинуватив Росію у пропаганді альтернативних європейським цінностей. Зокрема, розритикував гомофобію, яка стала частиною державної політики у Росії за роки правління Путіна.

У березні 2016 року журналістам Національного ЛГБТ-порталу вдалося завадити призначенню президента всеукраїнського благодійного фонду «Сім'я» Адріана Буковинського на посаду Урядового уповноваженого з питань сім'ї. Як стало відомо ЛГБТ-активістам, Буковинський був нетерпимим до ЛГБТ, заявляв, що “гей-культура призводить до знищення світу” та порівнював ЛГБТ з педофілами, некрофілами і зоофілами. Після публічного розголосу гомофобних заяв “сімейного омбудсмана” Кабінет Міністрів повідомив, що Буковинський “не вступив на посаду Урядового уповноваженого з питань сім'ї” та що щодо нього проводиться спецперевірка. Сам Буковинський стверджував, що звинувачення у гомофобії викликає у нього “посмішку”. Згодом стало відомо, що Буковинський не був призначений Урядовим уповноваженим з питань сім'ї. Сама посада уповноваженого так і не була створена.

Влада у регіонах, яка після оголошення децентралізації, мала б контролювати правопорядок і забезпечувати рівність для всіх, виявилися не готовою до цього. У березні 2016 року львівська мерія повідомила, що вважає недоцільним проведення ЛГБТ-квесту у місті. Цей захід був запланований в рамках Фестивалю рівності. Радикали вимагали перешкодити квесту. Згодом Львівський окружний адмінсуд заборонив проведення акцій на проспекті Свободи. Але й цього противникам ЛГБТ було замало, тому вони повністю зірвали фестиваль. Кількадесят невідомих у спортивному одязі та балаклавах заблокували учасників та учасниць ЛГБТ-фестивалю у львівському готелі "Дністер". Ця акція набула розголосу у ЗМІ. Зрив ЛГБТ-фестивалю засудили, зокрема, в ПАРЄ, посол США в Україні, глава МЗС України та Комітет ВРУ з прав людини.

Марш рівності 2016 року був першим, який відбувся за безпрецедентних заходів безпеки та без серйозних провокацій. Проведення цього заходу стало топовою новиною у ЗМІ, посли 13-ти країн закликали поліцію та посадовців міської влади Києва підтримати та захистити право ЛГБТІ на мирні зібрання. Окрім цього Марш підтримали низка проєвропейських політиків і чиновників в Україні. Деякі з них особисто брали участь у ході. Цікаво, що багато з тих політиків, які прийшли у владу після перемоги Євромайдану, не підтримали Марш рівності. Так, наприклад, гомофобні заяви зробили Володимир Парасюк, Ігор Мосійчук та інші представники правого “крила”.

Проте, гомофобія все частіше почала лунати не від тих, хто приймає важливі рішення, а хто залишається на маргінезі суспільно-політичного життя. Так, наприклад, гомофобні акції влаштовував колишній керівник департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України Ілля Кива.

Придушення ЛГБТ в Україні у дусі російських реалій продовжилося. В серпні 2016 року суд в Одесі знову заборонив проведення Маршу рівності. Наприкінці року депутати Верховної Ради погодилися прийняти у першому читанні законопроект про запобігання домашньому насильству, але за умови повного виключення з нього понять "сексуальна орієнтація" і "ґендер". В результаті цей закон був прийнятий без згадки про ЛГБТ. В травні 2017 року у Києві невідомі пошкодили будівлю магазину Lush, який є учасником Індексу корпоративної рівності та Карти дружніх до різноманіття місць. Фасад зіпсували написом: “Україна проти збочень! Забирайтесь геть!”

В березні 2017 року Комітет Верховної Ради з питань соцполітики, зайнятості та пенсійного забезпечення повністю видалив у проекті нового трудового кодексу перелік захищених ознак зі статті про заборону дискримінації. Ці дії розкритикував президент Петро Порошенко, спікер якого Святослав Цеголко повідомив, що глава української держави не допустить ревізії зобов'язань України, реалізованих для отримання безвізового режиму, і не підтримає вилучення з проекту нового трудового кодексу антидискримінаційних норм, які захищають представників ЛГБТ. Проект нового трудового кодексу був внесений у Раду ще в 2014 році, проте до сьогодні його не проголосували.

Перед стартом нового виборчого сезону знову активізувались “захисники суспільної моралі і традиційних цінностей”. Вони використовують нові майданчики для донесення своїх думок, маніпулюючи правом на свободу слова і самовираження. Гомофобні петиції до президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів отримують різноманітні відповіді, які ілюструють реальне ставлення влади до ЛГБТ. Так, наприклад, Адміністрація президента видалила петицію, яка вимагала заборонити “пропаганду гомосексуалізму”. В той же час комітети Верховної Ради відповіли на електронні звернення про “припинення пропаганди гомосексуалізму”. Деякі з них, як наприклад Комітет з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту і туризму, який очолює Артур Палатний, підтримали вказану петицію. Інші - відкинули або ж навіть засудили.

Окрім цього стало відомо, що українська влада не збирається легалізовувати одностатеві партнерства, що раніше передбачала Нацстратегія з прав людини. Набула розголосу гомофобна стаття декана педагогічного університету Ганни Турчинової, чоловік якої - секретар РНБО України Олександр Турчинов - повністю підтримав її слова і звинуватив ЛГБТ-активістів у "заангажованості, агресивності та правовій обмеженості".

Вінцем гомофобних заяв останніх років на сьогоднішній день є реєстрація у Верховній Раді законопроекту народного депутата Олександра Вілкула (“Опозиційний блок”) зі знайомою з часів попередньої влади назвою “щодо захисту суспільної моралі та традиційних сімейних цінностей”. Законопроект передбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за «пропаганду одностатевих сексуальних стосунків, що може негативно вплинути на фізичне та психічне здоров'я, моральний та духовний розвиток дитини».

Перед виборами президента і парламенту, які заплановані на 2019 рік, кількість гомофобної, проросійської риторики зростатиме. Ймовірно, законопроект Вілкула поданий саме для того, щоб показати виборцям “боротьбу” з “гомоЄвропою”, якою лякали 5 років тому ті, хто відчайдушно тримався за владу до останнього. Тепер ці люди на “заслуженому відпочинку” в Росії. Де опиняться завтра гомофоби сьогоднішнього дня, як і раніше, залежить від кожного українця, незалежно від його статі, ґендерної ідентичності, сексуальної орієнтації.

Дану статтю підготовлено в рамках проекту “Просування демократії – незалежне розповсюдження інформації в контексті прав людини”, який фінансується Програмою розвитку співробітництва Литовської Республіки.

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти