319

Декриміналізація гомосексуальності в Україні: випадкове історичне рішення


Декриміналізація гомосексуальності в Україні: випадкове історичне рішення

Україна протягом 5 останніх років досить гучно заявляла про себе на міжнародній арені. Від підписання Угоди про асоціацію з ЄС і до проведення визнаних світом демократичних виборів президента - більшість подій не оминула увагою світова спільнота, яка слідкує за змінами, які відбуваються в одній з найбільших пострадянських країн. Україна активно співпрацює з ООН, яка неодноразово збиралася на засідання через ситуацію на Донбасі чи в Криму. Водночас політичні питання залишали в тіні висвітлення в ЗМІ змін в економіці і гуманітарній сфері.

У вересні 2015 року світові лідери на саміті ООН прийняли глобальні Цілі Сталого Розвитку (ЦСР) на період до 2030 року. 17 глобальних ЦСР офіційно вступили в силу 1 січня 2016 року. Протягом цих п'ятнадцяти років країни мають спрямовувати свої зусилля на подолання всіх форм бідності, на боротьбу з нерівністю та на усунення негативних проявів кліматичних змін. Попри те, що глобальні ЦСР не є юридично обов'язковими, очікується, що уряди візьмуть на себе відповідальність і створять національні умови для їх досягнення. Водночас країни несуть основну відповідальність за подальшу діяльність та аналіз досягнутого в реалізації цих цілей.

Україна, як і інші країни-члени ООН, приєдналася до глобального процесу забезпечення сталого розвитку. Однією з 17 Цілей Сталого Розвитку є забезпечення рівних можливостей і зменшення нерівності результатів, зокрема шляхом скасування дискримінаційних законів, політики і практики та сприяння прийняттю відповідного законодавства, політики та заходів у цьому напрямі. Національним завданням в даному випадку є “Запобігання проявам дискримінації в суспільстві”.

Насправді, свідомо чи ні, боротьба з дискримінацією почалася набагато раніше, а ніж протягом останніх 5 років. Ще на світанку проголошення незалежності Україна поступово позбулася деяких особливо кричущих законодавчих норм, які асоціювали її з Радянським Союзом. Однією з них була криміналізація добровільних статевих стосунків між чоловіками.

Більше 27 років тому Україна стала першою з країн колишнього СРСР, хто скасував кримінальну відповідальність за добровільні гомосексуальні стосунки. Тавро злочинців з геїв, бісексуалів та ЧСЧ було зняте у контексті боротьби зі СНІДом, який у ті часи вважали смертельним недугом.

У жовтні 1991 року перший міністр охорони здоров’я України Юрій Спіженко під час представлення депутатам законопроекту про боротьбу зі СНІДом, заявляв, що на території нашої держави не обстежені на ВІЛ «групи високого ризику», серед них – гомосексуали, бо «чинне законодавство не забезпечило такої можливості». Тодішній глава МОЗу бідкався перед депутатами, що Одеса «дала нам чи не половину всіх вірусоносіїв України», а «виробництво презервативів було сконцентровано на одному заводі» у сусідній Росії.

Інший доповідач, голова Комісії Верховної Рада з питань здоров'я людини Павло Віцяк перед голосуванням у першому читанні законопроекту про боротьбу зі СНІДом виголосив: «Необхідно скасувати статті законодавчих актів, які передбачають кримінальну відповідальність за гомосексуалізм, за винятком гомосексуальних зв'язків із застосуванням насильства або у відношенні до неповнолітніх, а також адміністративну відповідальність за проституцію». Цікаво, що ніхто з присутніх у залі депутатів не почав дискутувати на цю тему. Законопроект підтримали 276 голосами та відправили на друге читання.

Історичне рішення українського парламенту під головуванням спікера Івана Плюща про скасування кримінальної відповідальності за добровільний секс між чоловіками було прийняте 12 грудня 1991 року. Його підтримали 278 народних депутатів з 370 присутніх у залі.

Українська ЛГБТ-спільнота має завдячувати прийняттю цього складного рішення, насамперед, тодішньому керівникові парламенту Плющу.

Засідання 12 грудня починалося дуже важко, депутати не хотіли переходити до порядку денного, коментуючи важку ситуацію в СРСР, який стрімко розпадався. Парламентарі почали з обговорення відсутності у київських магазинах молока і м’яса, незадовільного забезпечення пасажирського автотранспорту, заяв віце-прем’єра російського уряду Єгора Гайдара.

Проте, Плющ був рішуче налаштований перейти до порядку денного, питаннями якого були проект Закону України про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення (друге читання) і проект змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР.

Історична довідка: криміналізація гей-сексу в Україні відбулася 11 січня 1934 року, коли у Харкові голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Григорій Петровський підписав Постанову про кримінальну відповідальність за мужолозтво. Цим актом передбачалось повернення статті за мужолозтво у Кримінальний кодекс УСРР. До Кримінального кодексу Української СРР була додана стаття під номером 165 (1), яка передбачала покарання за добровільний статевий акт двох чоловіків – позбавлення волі на термін до 5 років. За мужолозтво, яке було скоєне «з використанням залежного стану потерпілого, з насиллям, за плату, по професії чи публічно – позбавлення волі на термін до 8 років».

1 квітня 1961 року набула чинності нова редакція статті за мужолозтво у Кримінальному кодексі УРСР. Стаття про мужолозтво мала номер 122 і передбачала покарання за гомосексуальні зв’язки у вигляді позбавлення волі до 1 року або заслання на термін до 3 років. Саме цю статтю пом’якшили депутати 12 грудня 1991 року.

Перший доповідач з цього питання, тодішній голова Комісії ВРУ з питань здоров'я людини Павло Віцяк розповів, що декриміналізація добровільних гомосексуальних зносин була запропонована «з метою налагодження ефективного медичного контролю за ще однією групою підвищеного ризику (зараження ВІЛ) – гомосексуалістами».

«Комісія запропонувала нову редакцію статті 122 Кримінального кодексу України, яка дозволяє реалізувати гомосексуальні статеві зносини, якщо вони мають місце без застосування насильства або дій відносно неповнолітнього, її прийняття сприятиме добровільному анонімному медичному огляду цієї категорії громадян і тим самим – запобіганню поширення СНІДу. Враховуючи вищезазначене, комісія просить підтримати її пропозиції та прийняти законопроект у запропонованій нею редакції», – виголосив на засіданні Ради Віцяк.

Обговорення законопроекту про боротьбу зі СНІДом затягнулося. Депутати почали сперечатися, чи є коректним згадування у законі проституції і наркоманії. Одні казали, що ці групи ризику потрібно змушувати проходити обстеження на ВІЛ/СНІД, інші – заявляли, що це неможливо, бо звинуватити когось у проституції – це порушити права людини.

Сміливу і досить прогресивну, як на той час, репліку виголосив тодішній голова Комісії Верховної Ради у правах людини Олександр Ємець: «Я хочу звернути увагу, що проституцію можна буде визнати офіційно тільки тоді, коли ми визнаємо її як професію. Всі інші спроби в світовій практиці так чи інакше визначати проституцію виявилися неефективними».

Депутат Володимир Шовкошитний пішов ще далі та запропонував легалізувати проституцію і гомосексуальність.

«Я пропоную легалізувати проституцію як професію… Послухайте, будь ласка… Така професія є, як би ми з вами не заплющували очі на неї, а така професія є. Якщо цього не зробимо, ми ніколи не зможемо виявити вірусоносіїв. Ніколи, Іване Степановичу (Плющ – ред.). Як би ми з вами тут не соромились і не червоніли, професія проституток є, гомосексуалісти є. Треба легалізувати це. Інакше буде те, про що говорив у своєму виступі депутат Черненко. Питання постане про виживання», – сказав Шовкошитний.

Цікаво, що вже наступний виступаючий, «рухівець» Богдан Бойко заявив, що розгляд законопроекту про СНІД є «посміховиськом» і його треба відкласти на «позаурочний час». Голова парламенту Плющ з притаманною йому різкістю відповів: «Я думаю, що цей закон надзвичайно важливий. Якщо ви маєте іншу думку, то це вже ваша справа».

Після цього депутати знову почалися сперечатися щодо окремих пунктів закону, зокрема, про відповідальність лікарів за розголошення ВІЛ-статусу. Після успішного голосування за закон про СНІД, Плющ поставив на голосування зміни до Кримінального кодексу, які передбачали скасування покарання за добровільний гей-секс – депутати проголосували. Потім він перепитав у сесійної зали: «Може, я дещо поспішив? У кого ще є зауваження?»,проте ні у кого ніяких запитань вже не було - добровільна гомосексуальність була декриміналізована.

Зміни до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів набули чинності 20 січня 1992 року. Проте, стаття 122 під назвою «Мужолозтво» залишилась в Кримінальному кодексі і тепер передбачала відповідальність лише за статеві зносини між чоловіками, «вчинені з застосуванням фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого» (від 2 до 5 років) і «вчинені групою осіб, або до неповнолітнього, або особою, яка раніше вчинила такий злочин» (до 8 років).

1 вересня 2001 року у зв’язку з введенням в дію нового Кримінального кодексу України стаття 122 під назвою «Мужолозтво» була остаточно вилучена з нього. До сьогодні українські силові відомства не зробили публічною інформацію про те, скільки українців були засуджені за гомосексуальність у радянські часи.

Водночас декриміналізація гомосексуальності не означала її повну реабілітацію в очах громадян Україні. Неодноразові соціологічні опитування показують, що українці не готові забезпечити рівність ЛГБТ-спільноти. На цьому протягом останніх десятиліть неодноразово спекулювали проросійські політики, які вносили законопроекти про криміналізацію “пропаганди гомосексуалізму” або ж публічно засуджували проведення Маршів рівності за права ЛГБТ. Після перемоги Революції гідності та втечу проросійського президента Віктора Януковича українська ЛГБТ-спільнота змогла публічно заявити про себе на акціях, які щороку охороняють тисячі поліцейських. Поступово, невеликими кроками, ЛГБТ показують українцям, що вони є і мають право на рівність і недискримінацію.

Президент Петро Порошенко, який у 2015 році заявляв, що не бачить підстав, щоб хтось перешкоджав проведенню Маршу рівності, в тому ж році в ООН виголосив, що для для досягнення Цілей Сталого Розвитку на національному рівні Україна здійснюватиме нові програми і проекти, які на практиці забезпечать макроекономічну стабільність, екологічний баланс та соціальну згуртованість. Сьогодні, коли країна обрала нового президента, неабияк важливо втримати і зберегти ті позитивні проєвропейські перетворення, яких було досягнуто протягом останніх 5 років. Цілі Сталого Розвитку ООН можуть служити в якості загальної основи для подальших перетворень в Україні.

Максим Івануха

Тепер, завдяки Aperio Lux, ЛГБТ-портал можна читати на iPhone та iPad або підписуйтесь на Telegram канал @lgbtorgua

Підписуйтесь
на наші акаунти